Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 17

Гер ван Комбаст заперечливо похитав головою.

– Вибач, але Урсула зараз погано почувається. Не варто її турбувати.

– Але я… – пробелькотіла Дака.

Гер ван Комбаст склав на мокрих грудях руки.

– Та справа-то пуста, – несміливо продовжувала Дака.

– Справді? І що ж у вас знову сталося? – суворо запитав мисливець за вампірами, пильно заглядаючи Даці в очі.

– Ну… – промимрила Дака.

Дірк ван Комбаст звів брову, всім своїм виглядом показуючи, що хотів би якомога швидше закінчити розмову з непроханою гостею.

– Ну що ж, допомогти я тобі, судячи з усього, нічим не можу. До побачення!

З цими словами Дірк зачинив двері у Даки перед носом, і тій нічого не залишалося, як повернутися до підвалу, де її з нетерпінням чекала Сільванія з Францом на руках. Міхай і Ельвіра тим часом вирішили пограти в жаб і, по черзі кумкаючи, стрибали навприсядки по всьому будинку.

З похмурого Дакиного обличчя Сільванія відразу зрозуміла: Урсула не прийде.

– Звернімося до Алі бін Шика! Може, він нам що-небудь порадить? – запропонувала вона сестрі.

Дака кивнула. Якщо вже вампір їм не хоче допомогти, то нехай хоч чарівник спробує!

– Я телефоную Лудо! – Дака дістала з кишені мобільний телефон і набрала номер друга.

Незабаром біля будинку Цепешів зібралася вся компанія: Лудо примчав на скейтборді, Гелена і Якоб приїхали на велосипедах. Бракувало лише однієї людини, але найважливішої і найпотрібнішої зараз.

– Де твій дідусь? – насупилася Дака.

– Я його не застав, – знизав плечима Лудо. – Він уже поїхав.

– О ні! – вжахнулася Дака. – І куди ж?!

– До Австрії, на астрономічний конгрес, – зітхнув Лудо. Йому шкода було засмучувати Даку.

– Fumps! – спересердя вигукнула Дака.

– Fumps… – простогнала Сільванія. Вона вийшла з підвалу, тримаючи на руках Франца.

– Але ми ж тут! – спробувала втішити сестер Гелена.

– І ми допоможемо вам! – додав Якоб.

І справді, справ було хоч греблю гати!

Сільванія взяла на себе клопоти про маленького Франца: не випускаючи малюка з рук, годувала кров’ю з пляшечки, змінювала підгузки, – часом з вельми смердючим вмістом (зміна підгузків входила до обов’язків батьків, а Сільванія зазвичай воліла ухилятися від цього вкрай неприємного заняття).

Дака, Гелена і Лудо поралися з колом захисту. Міхай побудував його, але так і не зміцнив – це могло б коштувати йому життя, оскільки на кожен цвях треба було прикріпити часничину.

Затиснувши пальцями ніс, Дака витягла зі скрині часник.

– Друзі, ну ж бо, до роботи! Ой, як тхне! Дивіться, не пропустіть жоден цвяшок!

Як сказали – так і зробили. Колеса обвішали голівками часнику та щедро скропили святою водою.

Якобу доручили панькатися з двома здитинілими дорослими. Йому, бідному, було зовсім не легко! Підгузки батькам, певна річ, міняти не довелося, зате галасу й безглуздих вибриків вони наробили добряче – і десяток маленьких напіввампірят не спромоглися б на такі пустощі.

Ельвіра пролізла в підвал і потягла звідти голівку часнику.

– Дивись-но, що в мене є! А у тебе – ні! – з цими словами вона показала Якобу язика і злетіла вгору по сходах.

Сяк-так наздогнавши Ельвіру, Якоб схопив її за руку і спробував відібрати часник у фрау Цепеш, але та з силою випручалася. Якоб полетів через весь коридор і врізався в шафу. Не встиг бідолаха оговтатися, як опинився під купою курток, шарфів і шапок, а назверх усього йому на голову звідкись згори гепнувся баскетбольний м’яч. Голосно регочучи, Ельвіра понеслася до вітальні, де влаштувала подушковий бій із Міхаєм. Флопсом відскочивши вбік, той запустив подушкою в Ельвіру і влучив дружині просто в живіт.