Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 18

– Ну постривай! – верескнула Ельвіра і погналася за чоловіком.

Якоб побіг за ними. Посеред коридору Цепеші раптом зупинилися, різко розвернулися і, взявшись за руки, підстрибом поскакали назад у вітальню. Там вони швидко змайстрували намет з ковдр та подушок і забралися туди. Скориставшись нагодою, Якоб пішов на кухню – за кривавим соком для Міхая і какао для Ельвіри.

– Із соломинкою! – крикнула йому навздогін жінка.

Отримавши свої напої, старші Цепеші вмостилися на канапі і заходилися ласувати. На деякий час у вітальні запанувала тиша, і Якоб вирішив навідати друзів.

У підвалі тривала колотнеча. Сільванія поклала Франца в кошик і спробувала його заколисати. Дака, Гелена і Лудо вовтузилися з колом захисту, вдосконалюючи батьків винахід. Несподівано згасло світло. У суцільній темряві почувся шурхіт, ніби хтось нишпорив підвалом, пересуваючись флопсами.

– Що це? – занепокоїлася Гелена.

– Схоже, хтось чужий вдерся в будинок Цепешів, – похмуро констатував Лудо.

– Дако! – покликала сестру Сільванія, безпорадно водячи в темряві руками.

– Без паніки, – пролунав голос Даки.

Знайшовши вимикач, вона натиснула на нього. У підвалі стало світло, як удень. Друзі полегшено зітхнули: нема чого жахатися. Але вони помилялися.

Непрохана гостя

Перед ними стояла жінка небаченої краси, але від її вигляду кров стигла в жилах. Її Пишність Антаназія. Володарка Трансільванії. Вона була вбрана у довгу чорну сукню, а плечі прикривало боа з пір’я. Синяво-чорне волосся блищало. На губах грала крижана посмішка.

– Boi searo. Ну от ми і зустрілися, – холодно привіталася вона.

Антаназія була не сама. Поруч із нею стояв бородатий здоровань у шапці й окулярах. Помітивши його, Дака, Сільванія і Гелена, не змовляючись, позадкували, збиваючись у купку, – у дівчат були ще зовсім свіжі спогади про досить неприємне спілкування зі слугами могутніх вампірів.

– Моє вампірське шанування! Я – Уріо, – злегка вклонившись, відрекомендувався бородань.

Антаназія оглянула підвал. Побачивши Франца, який спокійнісінько спав у кошику, вона хижо блиснула очима.

– Що я бачу? Франца охороняють діти! Бодай один вампір за малюка заступився би – та де там! Кращого подарунка годі й сподіватися! – розсміялася Антаназія.

Дака подала Сільванії знак: «Час діяти!» Вона кинулася на Антаназію в надії збити її з ніг, але володарка Трансільванії відмахнулася від неї, як від набридливої комахи.

Дака відлетіла на інший кінець підвалу і з гуркотом приземлилася просто в татову подвійну труну.

– А-а-а-а! Сільваніє! Зупини її! – почулося з-під зачиненого віка труни.

Сільванія на мить розгубилася, але швидко опанувала себе, адже з усієї своєї родини тільки вона наразі могла врятувати Франца.