Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 14

– Тада-а-а-ам! – тріумфально оголосив він і поклав Франца в кошик, що висів посеред якоїсь дивної споруди.

Дака і Сільванія з подивом витріщились на тата.

– Що це? – запитала Ельвіра.

– Броньована колиска для Франца, – спокійно відповів Міхай. – Коло захисту.

– А навіщо нашому малюкові коло захисту? – здивувалася Ельвіра.

Міхай відкашлявся.

– Щоб захистити його від трансільванської володарки Антаназії, – відважившись, випалив він. – Вона вже давно мріє про спадкоємця, ось і нишпорить по всьому світі в пошуках малюка, якого б могла забрати до себе в Чорний замок і виховати як рідного сина. А коли дитина виросте, вона передасть йому владу над усією Трансільванією.

Ельвіра, Дака і Сільванія витріщилися на Міхая. Вираз облич був однаковий у всіх трьох – суміш здивування, переляку і збентеження.

Міхай зітхнув.

– Людське немовля Антаназії не підходить. Воно просто не виживе в її замку. Рано чи пізно надвірна шляхта його… – Міхай прикусив язика.

Тривожну тишу в підвалі порушувало веселе дитяче белькотіння. Міхай випростався.

– Тому вона шукає саме дитину-напіввампіра. Точніше, хлопчика-напіввампіра.

Дівчатка приголомшено дивилися на тата.

– Що? – вигукнула Ельвіра, щойно оговталася від здивування. – Чи не хочеш ти сказати, що наш малюк у небезпеці?

Вона впритул наблизилася до Міхая.

– Зовсім ні, – сказав він, про всяк випадок позадкувавши. – Усе, що я хочу сказати, – це те, що над усіма малюками-напіввампірами наразі нависла небезпека потрапити в тенета до Антаназії.

Міхай знову відкашлявся.

– Ви ж знаєте, кажанчики, – провадив він далі, звертаючись до Даки і Сільванії, – що ви не такі, як усі. У світі не так вже й багато напіввампірів, а тому…

Міхай судомно ковтнув.

– Тому не можна виключати, що цілком імовірно… Загалом, спадкоємця престолу можуть коронувати лише раз на 375 років, і статися це має рівно опівдні свята Неро Соляріса, тобто післязавтра.

З усього почутого Ельвіра, Дака і Сільванія второпали лише словосполучення «Неро Соляріс».

Міхай невпевненим жестом пригладив синяво-чорне волосся.

– Антаназія, швидше за все, спробує цієї ночі забрати у нас Франца.

Він винувато поглянув на дружину. На мить Ельвіру заціпило.

– Франца? Нашого Франца?! – вибухнула вона, швидко прийшовши до тями. – І ти тільки зараз вирішив розповісти про це?

Міхай здійняв руки до неба.

– Moi Miloba, повір мені, ми не віддамо Антаназії нашого Франца! Ніколи в житті! Nici doi viati!

Він кивнув на свою споруду.

– Недарма ж я зробив броньовану колиску і придумав це коло захисту. Я врахував усі можливі дрібниці. Я навіть запасся часником і святою водою, аби убезпечити Франца!

Міхай зиркнув на членів своєї родини.

– Найважливіше зараз – триматися разом. Тільки так ми зможемо захистити Франца.

– А як не зможемо? – несміливо запитала сполохана Сільванія. Голос її тремтів, ноги стали ватяними, а думки в голові й зовсім переплуталися.