Читать «Сестри-вампірки 3» онлайн - страница 13

– Як же мені остогидли ці суперечки, – Ельвіра пустила очі під лоба. – Я ж тисячу разів казала вам: не можна розповідати людям правду про нашу сім’ю. Люди бояться вампірів. А коли люди когось бояться, вони стають агресивними. Люди – вони як звіри.

– Тоді людям потрібно пояснити, що вампіри – зовсім не такі вже й страшні! – продовжувала Дака.

Ельвіра ніжно погладила її по жорсткому волоссю, що стирчало навсібіч, як стерня.

– Якби ж то все було так просто, кажанчику… Усі люди бояться незвіданого. Цей страх живе глибоко в серці, і нічого із цим не поробиш.

Тут на кухню зайшов Міхай. Побачивши на столі пиріг, він занурив у глазур вказівний палець.

– М-м-м… Мій улюблений павуковий пиріг, – замукав він від насолоди, облизуючи палець.

– Знаю, – сухо відказала Ельвіра. – Хотіла зробити тобі сюрприз…

Міхай вже збирався відщипнути шматочок пирога, але Ельвіра ляснула його по руці. Здивовано озирнувшись, гер Цепеш помітив, що обличчя у присутніх зовсім не радісні.

– Що це з вами? – запитав він.

– Я сьогодні в школі ледь не спалила Якоба вогняним поглядом, – схлипнула Сільванія. – Але присягаюся, це сталося випадково! Я цього не хотіла. Воно само якось вийшло.

У відповідь Міхай міцно обійняв її своїми дужими руками.

– Мій ти любий кажанчику, – лагідно промовив він, – усе гаразд. Те, що сьогодні з тобою сталося, – абсолютно нормально.

Сільванія здивовано подивилася на батька.

Ельвіра наморщила лоба: то її чоловік тижнями пропадає в підвалі, а то раптом з’являється, вважаючи, що розбирається в проблемах сім’ї…

– Раптові вогняні погляди, приплив надсил, спонтанні гіпнози – усе це ознаки дорослішання вампіра, – пояснив Міхай. – У цей період вампір не може контролювати свої надсили як слід. От і все.

Сільванія перелякано принишкла. Ельвіра сполотніла. І тільки Дака сяяла від щастя.

– Круто!

– Ці напади особливо яскраво виражені у таких чутливих і вразливих вампірів, як ти, inima moi, – продовжував Міхай, посміхаючись.

Сільванія витерла сльози.

– Але це ж коли-небудь припиниться? – з надією запитала вона.

– Авжеж! Цілком можливо, що вже завтра таких нападів не буде, і ти ще не раз зі сміхом згадуватимеш про них, як про надзвичайно веселу пригоду.

– Фух! – з полегшенням видихнула Сільванія.

– Але не можна виключати, що вони триватимуть ще якийсь час… Дорослішання вампіра – річ непередбачувана, таємниця за сімома печатками. Отак-пак!

Сільванія дивилася на тата, приголомшена й схвильована.

– А чому у мене немає всіх цих неконтрольованих вогняних поглядів і спонтанних гіпнотизувань? – із заздрістю запитала Дака.

– Усі вампіри різні. І дорослішають вони по-різному, – знизав плечима Міхай. – Але саме в цьому вся фішка!

З манежика, що стояв у кутку, почувся непристойний звук, а по тому задоволене бурчання – прокинувся Франц.

Флопсом опинившись біля манежика, Міхай радісно підхопив свого маленького напіввампіреня на руки.

– Boi motra, сину мій! Солодко тобі спалося, маленький поганцю?

Він лагідно подивився на Франца і тут же спохмурнів.

– Ходімо всі зі мною. Я хочу вам дещо показати.

Усі спустилися в підвал. Попереду йшов Міхай з Францом на руках. За ним – Ельвіра, Дака і Сільванія. Ельвіра аж палала з цікавості. Міхай зазвичай неохоче пускав кого-небудь до себе в підвал, а тут сам відчинив двері і запросив усіх увійти.