Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 52

– А-а-а-а-а-а-а! – закричав не своїм голосом Дірк і, втративши рівновагу, сів просто на металеве зуб’я грабель. – К-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і! – заволав бідолаха.

Світ не чув досі такого верескливого «Кі!». Забувши про бійку, всі троє вампірів затулили вуха і заплющили очі від страшного болю. Здавалося, ще трохи  – і вони перетворяться на попіл. Але тут Ксантор дав охоронцеві наказ іти, і вони хутко забралися геть. З останніх сил полетів і Мурдо.

– А Мурдо чому полетів? – розгублено запитала Дака, дивлячись йому вслід.

– Я тобі все потім поясню, сестричко, – кинувшись їй на шию, з полегшенням сказала Сільванія.

– Слава Дракулі! – вигукнула Гелена, пригорнувши сестер.

– Ото вже ні, слава Лудо! – посміхнулася Сільванія.

Лудо зі співчуттям дивився на Дірка ван Комбаста. Мисливець за вампірами лежав на землі, скоцюрбившись від болю.

– Кі-і-і-і-і-і-і-і… Я-Я-Я-Я-Я-Я-Я… О-О-О-О-О-О! – волав він, щоправда, вже не так верескливо.

Лудо стало совісно.

– Вибачте, гере ван Комбаст, – сказав він. – Мені правда шкода, що так вийшло. Можна я вам допоможу?

***

На озеро опустилася ніч. Якоб розвів багаття. Милуючись язичками полум’я, він поринув у роздуми. Дивно це все. Він узяв із собою гітару, поставив шатро, але чому ж поруч із ним немає Сільванії? Якоб в сотий раз за вечір подивився на телефон: ні повідомлення, ні пропущеного виклику. Якоб загасив багаття. «Отже, все скінчено, – подумав він. – Нема про що більше говорити. На добраніч».

Хто давнє пом’яне…

Дірку ван Комбасту допомагали гуртом. Дака і Сільванія взяли його попід руки. Лудо тягнув часникостріл. Гелена уважно стежила, щоб на дорозі не було ні горбків, ні канавок.

– Тільки не впусти часникостріл! – командував Дірк. – Він нам усім життя врятував!

Ці слова мали певну слушність. Та, помітивши здивовані погляди Сільванії, Даки і Гелени, Лудо вирішив утриматися від пояснень.

Охаючи і крекчучи, вони наблизилися до головного входу зоопарку. Тієї ж миті там пригальмував автомобіль «швидкої допомоги». З нього вискочила Урсула.

– Дірку! – закричала вона. Жінка з лиця спала від хвилювання.

– Урсуло! – вигукнув Дірк. А вже його обличчя, навпаки, сяяло від щастя.

Кинувшись одне одному в обійми, вони злилися в пристрасному поцілунку.

– Оце так! – присвиснула Дака.

– Дірку, ти живий! – прошепотіла Урсула. – Слава богу! Я так за тебе хвилювалася, що просто не могла всидіти на роботі.

Вчинок Урсули торкнув мисливця за вампірами до глибини душі.

– Урсуло…  – ніжно сказав він.

– Я так злякалася за тебе! Ця твоя операція. Тобі хоч вдалося зібрати докази?

Дірк ван Комбаст самовдоволено посміхнувся.

– Ще і які! У мене навіть є свідки. Але знаєш, все це неважливо. Найголовніше, що ми знайшли одне одного і тепер завжди будемо разом!

Забувши про все на світі, вони ніжно усміхалися і безперестанку цілувалися.