Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 51

Але телефон не замовкав.

– Мобільні телефони під час обряду мають бути вимкнені! Невже незрозуміло? – гаркнув Ксантор.

Телефон замовк.

– От і добре! Тепер нам ніщо не завадить! – прошипів Ксантор і, схопивши Сільванію, блиснув іклами.

– Ні! Будь ласка, відпусти мене! Мамо! Тату! Якобе! – закричала Сільванія.

Але Ксантор так і не встиг вкусити її, тому що цієї ж миті Дака штовхнула його так сильно, що Карл-Хайнц ледь не беркицнувся з її плеча.

– Відпусти її! – наказала Дака.

Не тямлячи себе від люті, Ксантор обернувся і гнівно зиркнув на неї. Карл-Хайнц затремтів від переляку і споганив повітря. За непристойним звуком відчувся запах, що затьмарив своєю силою всі «аромати» вольєра.

– Це що таке? – гидливо затискаючи ніс, запитав Ксантор.

– Це Карл-Хайнц, – сухо відповіла Дака.

Тут терпець Ксантору геть урвався.

– Як мені набридла ця плутанина! Це ж свято, і ми повинні його належно провести! Жодних телефонів, жодних п’явок, що раз у раз пукають! Невже це так складно? – Ксантор зітхнув. – Нічого ви не розумієте у вампірських обрядах. Молодь взагалі не тямить у таких речах. Ненавиджу!

– Босе! Я зловив його! – радісно хрокнув Флоксо.

Йому нарешті вдалося піймати Лудо, але той так сильно відбивався, що охоронцеві Ксантора довелося засунути його в кошик з кормом для тварин.

Сидячи в кошику, Лудо гарячково озирався. Кошик був дуже високий. Звідси дівчаткам ніяк не зарадиш. Поруч із Лудо стояв автомат з сухим кормом. До однієї з полиць було притулено граблі. Схопивши жменю сухого корму, Лудо почав кидати ним у Флоксо.

– Гей! – образився той.

Цієї миті Сільванія озирнулася. Їй здалося, ніби все, що відбувається, вона десь бачила. Точно! Саме так все було у видінні Лудо  – він же розповідав! За стійлом з’явилася кульгава постать. Це був Дірк ван Комбаст.

– Адже це вже було, Лудо! У твоєму видінні! Подивися: тут і сухий корм, і гер ван Комбаст! Він позаду тебе! Швидше згадуй, що ще було в твоїх видіннях! Що ти робив?

Лудо задумався. Спогади почали спливати в його пам’яті. Він подивився на мисливця за вампірами і на граблі.

– Годі! Цить! Усім мовчати! Porrokolerox! – заревів Ксантор і знову налаштувався вкусити Сільванію.

Сільванія, Дака і Гелена відчайдушно заверещали від жаху, як раптом з неба звалився… Мурдо!

Він підлетів до Ксантора і, приземлившись, щосили відштовхнув того від Даки.

– Відпусти її! Ти зовсім збожеволів?! Що ти робиш?!

– Тебе це не стосується! – зашипів Ксантор. – Забирайся! Геть!

– Ще й як стосується! Ти, схоже, зовсім не усвідомлюєш, що робиш! – гнівно блискаючи очима, вигукнув Мурдо.

– Я хочу ПОМСТИ! – вискнув Ксантор і кинувся з кулаками на Мурдо. Зчинилася відчайдушна боротьба, і Мурдо вийшов би з неї переможцем, якби до бійки не долучився товстун Флоксо.

Сільванія подивилася на Лудо очима, повними відчаю.

– Зроби що-небудь! Бодай що-небудь, – благала вона.

Лудо заплющив очі. Раптом він щосили штовхнув граблі. Ті впали, зачепивши при цьому полицю. Та завалилася на голову Діркові ван Комбасту.

Від несподіванки чоловік випустив з рук пилосос. Впавши на землю, прилад увімкнувся. Спочатку шланг пилососа звивався гадюкою, а потім випростався і випустив у повітря хмарку часникового диму. Та згодом щось пішло не так: шланг раптом описав дугу і  – БАЦ! – лійка опинилася біля підборіддя Дірка.