Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 47
Надя Фендріх
Згадуючи цю клятву, Ельвіра мимоволі усміхнулась. Авжеж, тато Якоба далеко не Ксантор. Проте Міхай всього лише дотримав слова, що дав чотирнадцять років тому, – захистив її.
В атаку!
Діркові ван Комбасту здавалося, що він сидить у засідці вже цілу вічність. Ззовні однак нічого не відбувалося. Деякий час хлопчик, помітно нервуючи, тинявся пероном, потім вмостився на лавці й почав натхненно длубати в носі. Дірк охоче зробив би те саме, але будь-який необережний рух міг його викрити. Нарешті у хлопчика задзвонив мобільний телефон.
– Слухаю, – відповів він на дзвінок.
Мисливець за вампірами нашорошив вуха, намагаючись розібрати, що каже хлопчикові голос у телефоні. «Три недогарки…» – почулося.
– В зоопарку? – перепитав хлопчик.
«Он воно що!» – зрадів мисливець на вампірів.
– А що вони там забули? – здивувався хлопчик.
– Вони хочуть зробити з них білугу для пиру, – пояснив голос Сільванії.
Це якась страва, чи що?
– Прислугу для вампірів? – уточнив хлопчик.
«Чудово!» – радів Дірк ван Комбаст.
– Гаразд, побачимось у зоопарку! – голосно вигукнув хлопчик і, поклавши телефон у кишеню, скочив на свій скейтборд. Розігнавшись і майстерно проїхавши по рейках, він перебрався на інший перон.
Вирішивши повторити цей трюк, Дірк ван Комбаст сів на велосипед і щосили заходився крутити педалі. Велосипед розганявся… швидше… швидше…
– Аа-ай! – заволав Дірк, звалившись з велосипеда на рейки. – Ой-ой-ой! – жалібно стогнав він.
Але навіть зараз, коли страшенно боліла рука, зламався велосипед, а хлопчисько давно зник із поля зору, Дірк не занепав духом. Коли точно знаєш, де ховаються вампіри, десять пар іржавих рейок – не така вже й велика перешкода. Уперед, в атаку!
Місце зустрічі – вхід у зоопарк
Багатостолітня вамп-рок-зірка Мурдо мав погану звичку – запізнюватися на побачення з фанатками. От і цього вечора він, як і зазвичай, прилетів на місце зустрічі пізніше від призначеного часу. Покружлявши над вокзалом, він приземлився на дах іржавого вагона. Але де ж Дака? Мурдо дістав із кишені старовинний золотий годинник і подивився на циферблат.
– Я був певен на сто відсотків, що вони прийдуть сюди раніше за нас, – здивовано пробурмотів Мурдо і, похитавши головою, поглянув на Карлотту, яка нетерпляче визирала з чобота. Судячи з усього, вона була вкрай засмучена.
***
Коли Лудо під’їхав на скейтборді до головного входу в біндбурзький зоопарк, там уже, знемагаючи від нетерпіння, чекала Сільванія.
– Ну нарешті! – зраділа вона. – Твій дідусь знає, як прогнати вампірів.
– Правда?
– Авжеж, – кивнула Сільванія. – Потрібно верескливо закричати «Кі!», взявши найвищі ноти, на які тільки спроможний.
– Гаразд… – недовірливо махнув рукою Лудо.
– Але це наш єдиний шанс! – наполягала Сільванія.
– Ну що ж, тоді не гаймо часу!
Пробігши через головний вхід, Лудо і Сільванія опинилися в зоопарку.
Помста Ксантора
Флоксо міцно-преміцно прив’язав Даку і Гелену до дерева магічним полотном. На плечі в Даки сидів Карл-Хайнц. Від розчарування (погодьтеся, радості мало – побачити замість Карлотти Ксантора) і страху він час від часу псував повітря – втім, у вольєрі з козами та вівцями це не надто відчувалося.