Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 45
Надя Фендріх
– Знаю, – кивнула Сільванія. – Вибачте, що так пізно, гере Шик, але нам дуже-дуже-дуже потрібна ваша допомога. Сьогодні до вас приходив товстун. Куди ви його відправили?
Чарівник на мить задумався і, щось згадавши, посміхнувся.
– А, ти про того грубіяна, у якого я видурив дві тисячі євро за магічне полотно?
У Алі бін Шика, безперечно, був хист до комерції.
– До речі, цікава штука. Використовується за різних потреб… Обряди хрещення зомбі, весілля тролів, посвята у вампірську прислугу.
– Що? – з жахом увірвала його Сільванія. – Посвята у вампірську прислугу?! Ой, божечки!
Алі бін Шик поклав їй долоні на плечі і з усією серйозністю зазирнув у вічі.
– Стривай панікувати завчасно. Нічого страшного поки не відбулося. До того ж, проти вампірів – надто вампірів чоловічої статі – чудово допомагає верескливе «Кі».
– Що? Яке ще «Кі»? – наморщила чоло Сільванія.
– Перевірений засіб проти вампірів чоловічої статі, – повторив чарівник. – Це крик, що зазвичай видають дорослі дами-вампірки. Він повинен починатися на максимально високих тонах і звучати дуже пронизливо. Почувши його, вампір падає на землю, і все його тіло судомить. До речі, верескливе «Кі» здатне змусити тікати будь-якого собаку, але це вже не стосується справи.
– А як видавати цей крик? Так? – намагаючись взяти найвищі ноти, на які тільки була здатна, Сільванія видавила з себе: – К-к-к-к-кі…
– Якось так, – ухильно відповів Алі бін Шик.
– Гаразд, з цим усе ясно, – дещо полегшено сказала Сільванія. – А куди ви відправили того товстуна?
Алі бін Шик запитально подивився на неї.
– Того грубіяна, – швидко підказала йому Сільванія.
– У гущавину лісу, звичайно ж. Ту саму, що на могилі № 30.
– Але це ж… – здивовано мовила Сільванія.
– Саме так! – підтвердив Алі бін Шик.
– Красно дякую вам, гере Шик! Я ніколи не забуду вашої доброти! Якщо я щось можу зробити для вас – тільки скажіть!
Помахавши на прощання рукою, Сільванія поспішно зникла за дверима.
Чарівник, хитаючи головою, дивився їй услід.
– «Тільки скажіть», «тільки покличте», «завжди до ваших послуг». Можна подумати, я це ваше «дякую» на хліб намащу, – пробурчав він.
Кровожений Ксантор
Нарешті вампір-охоронець, древній стариган-вампір і напіввампірка з людською дівчинкою на спині приземлилися в гущавині лісу. Певніше, це була ніяка не гущавина, а контактний зоопарк. Поява незнайомців викликала у його мешканців жвавий інтерес. Побачивши непроханих гостей, кози і вівці з беканням кинулися до них.
– Нічого собі хащі, – усміхнулася Дака.
– Фу, – пирхнув Ксантор, струшуючи з черевика козячий послід. Він підійшов до охоронця і вхопив того за барки.
– Я вимагаю пояснень! – гаркнув він.
– Ну це і є біндбурзькі хащі, – пробелькотів охоронець.
– Що? Невже міжгалактичний вітер повивіював із твоєї порожньої голови останні залишки мозку? А водоспад де?
– Там… – охоронець вказав капелюхом на водограй. Вода з нього стікала в спеціальне коритце, звідки пили кози.
– Яким був пустоголовим, нікчемним, жалюгідним ідіотом, таким і залишився! – з презирством вигукнув Ксантор і вибив у Флоксо з рук капелюха.