Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 48
Надя Фендріх
Дака ж наразі не боялася, а страшенно лютилася.
– Ну ж бо, відпусти мене! – шипіла вона, намагаючись вивільнитися. – Я не збираюся тобі служити! Не для того я на світ народилася! Моя свобода мені найдорожча у світі!
– Мила Дакаріє, мені абсолютно байдуже, чого ти хочеш, а чого ні. Найближчу тисячу років це буде зовсім неважливо. Важливо лише те, чого хочу я, – спокійно сказав Ксантор, свердлячи Даку поглядом. – А я жадаю помститися!
Та за пахощами кіз, овець і Карла-Хайнца ні Ксантор, ні Флоксо не відчули куди більш апетитний аромат – запах людини. Тому їм було невтямки, що з-за невеличкого пагорба за ними пильно спостерігають Лудо і Сільванія.
– Дракула забирай! – з жахом прошепотіла Сільванія.
– Чого він хоче від нас? Перетворити на вампірів? – прошепотіла на вухо Даці Гелена. – А що, прикольно! Я тоді літати зможу…
– Та тихо ти, – шикнула на неї Дака. – Ти й гадки не маєш, про що говориш. Він хоче перетворити нас на прислугу для вампірів. Ти ж не хочеш провести найближче тисячоліття за пранням смердючих шкарпеток Ксантора?
– Фу-у… – скривилася Гелена. – Певна річ, не хочу!
– Годі перешіптуватися! – Ксантор міцно схопив Даку за плечі. – Маємо серйозно поговорити!
Сільванія штовхнула Лудо в бік.
– Час! Верескливе «Кі»! – тихо промовила вона.
Вискочивши з засідки, Лудо і Сільванія з гучним «Кі-і-і!» щодуху кинулись до Ксантора.
Ксантор і Флоксо здивовано подивилися на них.
Вчасно помітивши, що крик не допомагає, Лудо знову сховався. Сільванія ж летіла просто до Гелени і Даки, вперто волаючи «Кі-і-і-і!»
– Porrokolerox! Який приємний сюрприз! Ще одна юна служниця! – зрадів Ксантор і тут же схопив Сільванію. – Панянки, та ви просто чудові.
Дака, Сільванія і Гелена перезирнулися. Schlotz zoppo! Що ж тепер робити?
Примирення і ще трохи троянд
Після сварок із чоловіком Ельвірі зазвичай не спалось. От і зараз вона, поблукавши в нічній сорочці будинком, зайшла на кухню, налила собі води з крану і зробила кілька ковтків.
– Здрастуй, кохана, – почувся голос із темряви.
– Міхаю! – склянка випала у Ельвіри з рук і, дзенькнувши, розбилася. – Ти налякав мене!
– Пробач, моя люба! – Міхай наближався до неї. Під його ногами почувся тріск розбитого скла.
– Обережно! – сказала Ельвіра й увімкнула світло.
Присівши навпочіпки, вони стали збирати осколки. У цей час Ельвіра помітила, що в руках у чоловіка три пониклі троянди.
– Спробував урятувати те, що ще можна врятувати… – скрушно сказав Міхай, простягаючи їй квіти.
Ельвіра взяла троянди. Очі Міхая хитро засяяли. Підвівшись, він пригорнув дружину до себе і, поклавши їй руки на талію, сказав:
– Вибач… Просто я не звик, що хтось, окрім мене, залицяється до тебе. В Бистрії ніхто б не наважився так поводитися. – Міхай зітхнув. – Ти така весела, така розумна, така талановита і така вродлива… Я можу зрозуміти твоїх шанувальників, але… Я просто шалено ревную. Адже я заприсягнувся, що буду захищати тебе. Завжди. Що б не сталося.
Він узяв її обличчя в свої руки і, зазирнувши в її гарні сині, немов ніч, очі, пристрасно прошепотів: