Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 43
Надя Фендріх
Вдало зробивши майстерний флопс, Ксантор разом із охоронцем тієї ж миті опинився поруч із дівчатами.
– Здрастуй, Дакаріє, радий познайомитися з тобою in bella nutra. Моє ім’я Ксантор. Я менеджер і відданий слуга Мурдо, – виплюнувши шкаралупу від воронячих яєць, відрекомендувався старий. – Господар послав мене по вас.
Помітивши Гелену, Ксантор принюхався.
– Porrokolerox! Що за ласий шматочок привела ти з собою, люб’язна Дако? – вигукнув він, радісно потираючи руки.
«Все-таки краще вокзал без людей, аніж вокзал із вампірами», – подумала Гелена. Але вона й вигляду не подала, що їй страшно, і, відвісивши Ксантору трансільванського щигля, як нічого й не було, заявила:
– Привіт, я Гелена.
Ксантор витріщив на неї очі, але тут же взяв себе в руки.
– У такому разі, милі панянки, дозвольте супроводити вас у гущавину лісу, – солодкаво промекав він. – Мурдо з нетерпінням чекає на вас там. На знак подяки за те, що ви погодилися скласти йому компанію на гастролях, він приготував вам невеличкий, але дуже приємний сюрприз.
– О, чудово! – зраділа Дака. – Як мило з його боку! Тільки ви, здається, помиляєтеся. Тут немає ніякої хащі. Тут і лісу-то немає.
Вона показала рукою на стару, майже розвалену будівлю вокзалу, іржаві рейки і трухляві вагони, що залишилися від якогось дуже старого товарного потягу. За одним із цих вагонів, пильно спостерігаючи за тим, що відбувається, ховалися Сільванія і Лудо.
Лудо вказав підборіддям на Ксантора:
– Так це і є ваш Мурдо? Я його собі дещо інакше уявляв.
– Ніякий це не Мурдо, – похитала головою Сільванія. – Мурдо тут, схоже, немає. Цей старий – Ксантор, менеджер «Криптон Крекс».
– А ось цього товстуна я знаю, – кивнувши в бік охоронця, тихо прошепотів Лудо. – Він приходив сьогодні до дідової крамниці. Ото ж бо він мені відразу не сподобався.
– Тс-с-с! – Сільванія приклала пальця до губів. Зараз важливо було почути, що говорить Ксантор.
– Є-є, – запевнив тим часом старий. – Зовсім поруч, усього за десять хвилин звідси, у самому серці міста! Мій вірний Кнаппе Флоксо наворожив його спеціально для тебе!
Охоронець самовдоволено хрокнув – похвала явно припала йому до душі. Діставши з кишені вороняче яйце, Ксантор жадібно випив його і виплюнув шкаралупки, мало не влучивши в Дакині чоботи.
Дака гидливо дивилася на старого, з останніх сил намагаючись залишатися ввічливою і чемною.
– Правда? Ну гаразд. А можна Гелена полетить із нами? Вона моя найкраща подруга.
Ксантор підсолоджено посміхнувся.
– Авжеж! Твоєю повірницею я готовий опікуватися особисто!
Він чемно запропонував Гелені свою спину, але Дака рішуче схопила подругу за руку.
– Дякую, але про свою подругу я подбаю сама, – заявила вона.
– Як накажеш, – погодився Ксантор.
Тут він клацнув кістлявими пальцями.
– Флоксо, рюкзаки!
Охоронець узяв речі дівчаток.
– Ну що ж, – урочисто промовив Ксантор. – Мурдо з нетерпінням чекає на нас – тож не будемо змушувати його хвилюватися.
Від цих його слів на обличчі Даки з’явилася щаслива усмішка і, поки Гелена вмощувалась у неї на спині, дівчинка вигукнула: