Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 41

– Треба ж, який… грубіян!

Пригоди починаються!

Сільванія закінчувала збирати рюкзак із різними почуттями на душі. Що за радість іти в похід, якщо Дака і Гелена так дивно поводяться? Що за «справа», про яку вони нікому не розповідають? Що за таємниці? Уся надія на Якоба, та що як він узагалі не збирається в похід? Може, тато геть заборонив йому дружити з Дакою і Сільванією… Та й коли обговорювали збори, він тримався досить відсторонено. Злякався, напевно, що в один прекрасний момент Сільванія теж спробує його вкусити. Від цієї думки дівчинку пройняло вогнем. Якось вона і правда мало не вп’ялася своїми іклами Якобу в шию. Виною тому було прикре непорозуміння: Алі бін Шик випадково зачарував її, перетворивши на справжнього вампіра. На щастя, вчасно з’явилася Дака і зуміла відтягнути Якоба від Сільванії, так що той навіть до пуття й не збагнув, що сталося. Хоча… А коли в глибині душі він щось підозрював? Сільванія тяжко зітхнула. Як же все не просто у хлопців! Проте слід було спробувати сказати йому правду. «Постараюся поговорити з ним у поході», – вирішила Сільванія і про всяк випадок поклала в рюкзак сукню.

Залишалося тільки знайти кишеньковий ліхтарик. Понишпоривши у шухляді письмового столу і не знайшовши нічого, Сільванія озирнулася навкруги. Ліхтарик лежав на столі в Даки. Підійшовши ближче, Сільванія звернула увагу на складений удвічі аркуш паперу. Вочевидь, її сестра залишила лист… Тільки навіщо? Повагавшись, Сільванія взяла аркуш до рук і швидко прочитала написане.

«Вона з глузду з’їхала?»  – промайнуло в голові у Сільванії.

Протерши очі, Сільванія ще раз прочитала лист.

– Та ні, вона геть збожеволіла!

Сільванія схопила мобільний телефон і набрала номер Лудо, одночасно завантажуючи в комп’ютері сторінку Даки на «Вампірбуці».

У телефоні пролунав голос друга:

– Привіт!

Та Сільванія була так зайнята пошуком відповіді на запитання, де сестра, що забула відповісти йому. Переривши всю історію браузера, вона нарешті знайшла електронне послання від Мурдо.

– Сільваніє? – гукав у телефоні Лудо.

– Почекай-но! – відмахнулася Сільванія.

«…Найкривавіше прошу тебе бути на овіяній легендами бла-бла-бла за тридцять хвилин після того, як годинник на старій вежі виб’є сьому. Хай буде з тобою темрява. З тухлими побажаннями, Porrokolerox, Мурдо».

Сільванія здригнулася. Porrokolerox? Десь вона вже чула це дивне слово!

– Сільваніє? Та відповідай же! – втратив терпець Лудо.

– Лудо! – вигукнула Сільванія. – Я трошки спізнюся. Їдьте до озера без мене і розбивайте намет. Я маю знайти Даку. Вона втекла з Мурдо!

– Що? – стривожився друг.

Сільванія тремтячими руками взяла лист сестри.

– «Дорога матусю, дорогий татку, будь ласочка, не хвилюйтеся за мене, я жива і щаслива, – читала вголос Сільванія. – Здійснилася моя заповітна мрія. Мене запросили супроводжувати Мурдо та його гурт «Криптон Крекс» у їхньому великому турне Європою. Усі літні канікули я мандруватиму з ними! Про домашні завдання, що нам задали на літо, я не забула й обов’язково виконуватиму їх. Побажайте мені удачі й, будь ласка, не хвилюйтеся. Мурдо пообіцяв піклуватися про мене, а Ксантор  – приставити охоронців. Тож зі мною нічого не трапиться. З найлихішими побажаннями і великою любов’ю, ваша Дака».