Читать «Сестри-вампірки 2» онлайн - страница 22

– Винаймаєте склеп на місцевому кладовищі?

– Ні, – зітхнула Дака. – Ми купили звичайний будинок, як у всіх людей. Там, певна річ, не так затишно, як у буднику, але ми й там… взагалі, теж дуже непогано влаштувалися. Спимо в труні і все таке інше. Над моєю, наприклад, висить величезний постер «Криптон Крекс», я ж ваша найбільша фанатка. У мене є всі ваші пісні у Вампі3…

– Ну те, що ти чудово тямиш у музиці, я вже зрозумів, – посміхнувся Мурдо. – Розкажи-но краще більше про себе.

Даці подобалося, що Мурдо цікавиться її скромною персоною.

– Ну, вранці в нас із сестрою уроки в школі. Ми там вчимо математику, німецьку, англійську, французьку та іншу маячню. А після уроків ми зависаємо з Геленою, Лудо і Якобом…

– Ви нормально переносите сонячні промені і денне світло? – увірвав її розповідь Мурдо.

Дака кивнула і, зробивши вигляд, що їй дещо незручно, посунулась ближче до Мурдо.

– Але хіба так буває? Ви ж вампіри, – продовжував Мурдо.

– Ну так, вампіри, тільки не зовсім, – збентежилася Дака. – Ми покручі: напіввампіри, напівлюди.

Мурдо здивовано здійняв брови.

– Ми, звичайно, мастимося всілякими там кремами від засмаги і носимо сонцезахисні окуляри, але загалом світла не боїмося. А ще ми вміємо літати, робити флопси і гіпнотизувати. Не уявляю, як люди живуть без усього цього.

– Напіввампіри…  – Мурдо з подивом розглядав Даку.

Напружену тишу порушив непристойний звук, що пролунав з-під Дакиної куртки.

– Ой, – зніяковіла Дака, – це не я.

Вона витягла з кишені Карла-Хайнца.

– Знайомся, це Карл-Хайнц, моя ручна п’явка. Я його з собою всюди тягаю.

– Ну що ж, – Мурдо посміхнувся і, злегка нахилившись, дістав щось із чобота, – у такому разі дозволь відрекомендувати тобі Карлотту.

Він розкрив кулак. На його долоні сиділа п’явка, як дві краплі води схожа на Карла-Хайнца.

Карл-Хайнц і Карлотта обмінялися палкими поглядами і, судячи з усього, відразу ж закохалися одне в одного по самі кінчики хвостів.

– Як на мене, вони сподобалися одне одному, – зауважив Мурдо.

По одній з черепиць проповз апетитний чорний павук. Мурдо і Дака, не змовляючись, одночасно потяглися до ласощів. Їхні руки стикнулися. Здавалося, тієї ж миті між ними пробіг електричний розряд. Серце в Даки закалатало, у горлі пересохло, долоні спітніли.

Мурдо помітив це, але знаку не подав.

– Візьми, він твій.

Із цими словами він дав павука Даці. Та зніяковіло простягла руку, взяла павука й поклала його собі в рот.

– Усе ж таки ти більше вампір, аніж людина, – посміхнувся Мурдо.

Дака мовчки кивнула. Її зараз кидало то в жар, то в холод, а серце калатало так, що, здавалося, от-от вистрибне з грудей.

КР-Р-РАХ! На дах із шумом і тріском видерлася Сільванія.

– Так ось де тебе носить, Дракула тебе забери! – крикнула вона спересердя. – Ти сповна розуму, Дако? Нам вже давно час додому. Незабаром світати почне!

– А, це ти, привіт, – без особливої радості відгукнулася Дака. Сестра з’явилася ну зовсім невчасно. – До речі, це моя сестра Сільванія.

– Привіт, Сільваніє, – приязно сказав Мурдо.