Читать «Сікстен» онлайн - страница 22
Ульф Старк
— Ти при своєму глузді? — питає Юнте. — Вона відразу зрозуміє, що ти не він.
— Та вона ж не знає, який у тата голос, — каже Сікстен.
— Що за дурниці? — відповідає Юнте. — У тебе дитячий голос. Твій голос не схожий на голос дорослого чоловіка.
— Ну, може, зараз і не схожий, — каже Сікстен.
— Тобі не треба телефонувати, — каже Юнте.
— Ага, хіба тоді, як стану дорослим, — каже Сікстен.
Юнте нічого не відповідає.
Вони ставлять велосипеди під будинком Юнте. А тоді йдуть у його кімнату. Сікстен тримає листа з телефонним номером Танцівливих Ніжок у руці. Він не думає здаватися. Не цього разу. Хоч і відчуває, ніби в нього в животі товчеться живий кенгуру.
— Ану бери телефон, — каже він.
Сікстен умикає звук на аудіосистемі. Тоді крутить ручки точнісінько так, як завжди робив Юнте, коли читав вірші. А тоді схиляється над мікрофоном.
— Тепер у мене голос, як у дорослого, — каже він у мікрофон.
У гучномовці лунає приглушений бас.
— Я набираю номер, — каже голос. — А ти триматимеш слухавку навпроти гучномовця, коли я говоритиму.
— Геніально, — каже Юнте. — Не розумію, чого я сам до цього не додумався.
У Сікстена тремтить вказівний палець, коли він набирає номер.
— Зараз вона відповість, — каже Сікстен. — Хай тобі грець, що мені їй казати?
— Скажи, нехай приїде сюди, — радить Юнте, тримаючи слухавку навпроти гучномовця.
— Алло! — каже Сікстен. — Це я. Бенні Антонсон. Ну, ти знаєш, той, що водить нічний автобус. Дякую за лист. Він дуже гарний. І мені хочеться тебе побачити.
Поки він усе це говорить, доторкається до кнопки, яка змінює голос, і той спершу стає схожий на голос п’ятирічної дівчинки. А потім переходить у приглушений бас.
Згодом настає його черга слухати. Бо тоді говорять Танцівливі Ніжки.
— У мене дивний голос? — питає він потім. — Це через горло. Запалення голосових зв’язок. Я не можу говорити дуже довго.
Потім Сікстен знов на якусь мить замовкає.
— Атож. П’ятниця мені підходить. Можемо побачитися. Адреса в конверті. Ти можеш жити у нас. Ми маємо вдосталь місця. Тож не буде ніяких проблем.
Далі у слухавку говорить жінка з Карлскруни, а Сікстен показує Юнте переможний жест.
— Чудово, — каже він. — Домовилися. Та й моєму горлу вже треба перепочити.
Сікстен кладе слухавку.
Він вимикає аудіосистему. А тоді дивиться кудись перед собою. І дивиться аж до тих пір, доки не відчуває, як Юнте трясе його за плечі.
— Що вона сказала? — питає він.
— Вона приїде до нас додому, — каже Сікстен. — Вона приїде у п’ятницю о четвертій годині.
ЖIНКА З КОРОВ`ЯЧИМИ ОЧИМА
У п’ятницю в тата додатковий рейс.
Тож Сікстен і Юнте встигнуть прибрати. Вони протирають двері шаф і пилососять підлогу. Вони чистять раковину і витирають дзеркало в передпокої. Потім Сікстен знімає весільне фото мами й тата. Замість нього вішає над канапою татові старенькі боксерські рукавиці.
Стає дуже гарно.
— Що тепер? — питає Юнте.
— Зателефонуємо Еммі, — каже Сікстен. — А потім підемо по продукти. Бо коли чоловік запрошує в гості жінку, то повинен її чимось смачним почастувати.