Читать «Сікстен» онлайн - страница 21

А внизу було дописано номер її телефону.

Вони прочитали листа тричі, а потім якусь хвилю мовчали.

Сікстен питає, чи Танцівливі Ніжки закохаються в тата. Адже він не такий уже й веселий. А потім питає, чи тато в неї закохається. Бо ж його, здається, не цікавлять жінки.

Однак Юнте страшенно тішиться.

— Вітаю, Сікстене! — каже він. — Я все зрозумів. Тепер нам лишається тільки поговорити з твоїм татом. Ми повинні змусити його подзвонити.

— Так, звичайно, — похмуро каже Сікстен. — Він нізащо не подзвонить.

— Це ще буде видно, — каже Юнте. — У нього просто дрімають почуття. Я щось придумаю.

Потім Юнте хоче, щоб вони пограли в шахи. І щоб Сікстен послухав його новий вірш.

СПЕРШУ ТЕЛЕФОНУЄ ТАТО, А ТОДI СIКСТЕН

У великій кімнаті на маленькому столику стоять чашка кави й склянки соку. А ще там на блюдечку — дармове печиво «Балерина» з крамнички Сліпого Свена. А поруч — купа щотижневих журналів, які Юнте позичив у своєї мами.

— Бери, — каже Сікстен.

— Дякую, — відповідає тато. — Залюбки посмакую.

Потім він вмочує печивко в каву.

Юнте чекає слушної миті й догортує журнал до однієї фотографії. Там жінка в короткій сукні і високих чорних чоботях.

— Як вам Джулія Робертс у «Красуні»? — питає він. — Подобається?

— Я не знаю, що сказати, — відповідає тато.

— Ну, трохи захуда, так? — допитується Юнте. — А подивіться на цю! Зовсім інакша.

Він уже знайшов фотографію Мадонни. Там у неї скуйовджене волосся, великі сережки й безліч браслетів. І чимало оголеного тіла.

— Це Мадонна, — каже Юнте. — До того, як вона проходила курс лікування для схуднення. Правда ж, у неї красиві очі?

— Мабуть, — відповідає тато.

— А ти не проти був би з нею жити? — питає Сікстен.

Тато розхлюпує каву на свою сорочку, забрану з хімчистки.

— З Мадонною? — перепитує він. — З якого це дива мені з нею жити?

— Ну, загалом головне не зовнішній вигляд, — каже Юнте. — Найголовніше, щоб людині було з ким говорити.

— І було з ким танцювати, — каже Сікстен.

— І сміятися, — додає Юнте.

Тато ставить чашку на стіл і спершу дивиться на Сікстена, а тоді — на Юнте.

— Ви це про що? — питає він.

— Ні про що, — відповідає Сікстен.

Бо він уже геть зневірився.

— Ми просто подумали, що ви могли б зателефонувати, — каже Юнте.

Тоді тато дивиться на пляму від кави на сорочці. А потім, перш ніж Юнте придумує, що ще сказати, підводиться.

— Так, я зателефоную, — каже він. — Зараз же зателефоную. Тому, хто може поремонтувати пральну машину.

Він рішучою ходою йде до дверей. Але там зупиняється.

— От тільки де його знайти, — зітхає він.

— У газетах є оголошення майже про все, — каже Сікстен.

Тоді тато йде в кухню. Вони чують, як він гортає газету. А потім чують, як він телефонує.

— Звичайно, — каже він. — Гаразд. Атож. Так, чудово. Домовилися.

У нього такий самий голос, як тоді, коли він оголошує в автобусі зупинки.

Юнте сумно дивиться на свого друга.

— Sorry, — мовить той. — Ти казав правду про свого тата. Він ніколи в житті не зателефонує жодній жінці.

— Так, — каже Сікстен. — Тоді я, мабуть, сам зателефоную. Гайда до тебе додому!