Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 9

Коли Мілій Олексійович прийшов до Толстих, ще не всі запрошені зібралися. У вітальні було чимало знайомих Балакірєву літераторів. Та раптом до залу ввійшла невисока, досить кремезна людина. Особливу увагу привертали високе чоло і незвичайні очі. Довгі вуса надавали обличчю особливої оригінальності.

— Тарас Григорович Шевченко, — відрекомендувала господиня Анастасія Іванівна.

Шевченко тільки-но повернувся із заслання і був шановним гостем прогресивної петербурзької інтелігенції. З Толстим його зв’язувала багаторічна дружба. Ще в ті давні часи, коли Шевченко був кріпаком, Толстой підтримував його, сприяючи викупові з кріпацтва. А коліт Шевченка заарештували в справі Кирило-Мефодіївського братства, Толстой дав опальному поетові позитивну характеристику. І хоч це не могло вплинути на долю Шевченка, однак свідчило про ставлення Толстого до поета. Не заспокоївшись на цьому, подружжя Толстих — Федір Петрович і Анастасія Іванівна — разом із живописцем Осиповим, поетом Олексієм Костянтиновичем Толстим та братами Лазаревськими, давніми друзями Шевченка, доклали всіх зусиль, щоб визволити поета із солдатської неволі.

Балакірєва і Шевченка познайомили. Одразу ж знайшлися спільні теми для розмови. Виявилося, що Шевченко прожив майже півроку в Нижньому Новгороді. Тарас Григорович був добре знайомий з Улибишевим, і Балакірєв почув од нього найсвіжіші відомості про останні дні свого вчителя і друга.

— Так вийшло, що приїзд Михайла Степановича Щенкіна, друга мого єдиного, звів мене з Олександром Дмитровичем, — розповідав Шевченко. — Отоді я й звернувся до пана Улибишева з проханням допомогти організувати виступи Щепкіна в Нижньогородському театрі. З якою увагою, з яким бажанням зробити щось хороше поставився до нас Олександр Дмитровичі

— Ви розповідаєте, Тарасе Григоровичу, так образно, що я бачу його живим…

— А вага Нижній, вибачте мені,— до гниле місто. Уявіть тільки: коли помер Олександр Дмитрович, не знайшлося нікого, хто б написав некролог…

Гірким болем відгукнулися в душі Балакірєва ці слова.

З властивою йому чуйністю Шевченко одразу помітив, яке сумне враження справила на його нового знайомого розмова про смерть Улибишева, і різко змінив тему:

— Чи бачили ви виступи Олдріджа?

— Бачив, звичайно, бачив, — пожвавішав Балакірєв. — Я дуже захоплений цим чудовіш актором, особливо його королем Ліром. Чудовий митець!

— Так, чудовий митець і чудова людина! — підхопив Тарас Григорович. — Оце саме тут, у Толстих, познайомили нас, і ми відразу подружилися…

— Його гра винятково виразна. Знайомство з Олдріджем зараз для мене особливо важливе, адже я пишу музику до трагедії «Король Лір»…

— Добре було б послухати, як Олдрідж співає негритянські пісні,— щиро, сердечно і дуже музикально.

Отак розмовляючи, поділилися вони й своїми поглядами на народну пісню — обидва блискучі знавці й справжні цінителі народного мистецтва. Шевченко почав навіть щось наспівувати Мілієві Олексійовичу. Балакірєв уважно слухав, і хтозна, які музичні образи народжувалися в ту мить у його творчій уяві…