Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 10

Цього вечора виступав і Антон Контський, якого Балакірєв добре знав ще по концертах у Казані. Проте, всупереч сподіванням, його гра не викликала у Балакірєва особливого захоплення. Мілій Олексійович весь був під враженням нового знайомства і недовгого, але такого приємного спілкування з Тарасом Григоровичем Шевченком…

У листопаді 1861 року на квартирі Балакірєва з’явився юнак у формі вихованця Морського корпусу. Його привів сюди вчитель музики Федір Андрійович Канілле. Відомий у Петербурзі педагог-піаніст, він звернув увагу на надзвичайну обдарованість і пристрасне захоплення музикою свого учня Миколи Рімського-Корсакова. Уважно проглянувши написані юнаком п’єси — «Траурний марш» і «Скерцо» та розповівши йому про елементарні композиторські прийоми, Каніллє вирішив познайомити Миколу з Балакіревим.

Ім’я Балакірєва викликало у хлопчика глибоку шану, адже він разом з учителем слухав Увертюру до «Короля Ліра» і музика ця справила на нього незабутнє враження. Важко уявити собі радість Римського-Корсакова, коли Канілле прийшов до нього у Морський корцус і повідомив, що наступної суботи вони йдуть до Балакірєва.

Мілій Олексійович полонив юнака сміливістю думок, феноменальною музичною пам’яттю, яскравим композиторським талантом. Переглянувши принесені п’єси молодого музиканта і зробивши деякі зауваження, Балакірев одразу запропонував йому писати симфонію, і незабаром Римський-Корсаков береться до роботи над першою частиною…

Кінець 1861 року позначився регулярними засіданнями музичного гуртка, який згрупувався навколо Балакірєва. Молоді композитори Кюї, Мусоргський, Римський-Корсаков, критик Володимир Стасов, співак-аматор Арсеньєв і московський живописець Мясоєдов щосуботи збиралися на квартирі Балакірєва. Колективно обговорювали цікаві літературно-художні новини, сперечалася, але головне — слухали й аналізували музику. Мусоргський і Балакірєв — обидва блискучі піаністи — грали симфонії Шумана, квартети Бетховена, уривки із «Руслана і Людмили» Глінки, а Мілій Олексійович детально розбирав почуту музику, навчаючи своїх друзів прийомів композиторської майстерності. Кюї, Мусоргський та Римський-Корсаков неодмінно виконували власні твори. Саме тоді й виявлявся музично-критичний хист Балакірєва: одразу помічаючи найдрібніші недоліки, він сідав за фортепіано й імпровізував можливі варіанти. Такими засобами у молодих музикантів виховувалися і критичний підхід до будь-якого мистецького явища, і самостійність творчого мислення.

Майже через рік після знайомства Балакірєва з Римським-Корсаковим відбулася ще одна важлива зустріч. У відомого лікаря Сергія Петровича Боткіна Мілія Олексійовича познайомили з молодим вченим-хіміком Олександром Порфирійовичем Бородіним, який мав значний авторитет у наукових та громадських колах Петербурга. Бородін працював у Медико-хірургічній академії, провадив велику дослідницьку роботу, був членом хімічного товариства і редколегії двох наукових журналів. Водночас він дуже захоплювався музикою і, маючи неабиякі музичні здібності, займався творчістю.