Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 63

Але усі плани було зірвано: 22 червня 1941 року німецько-фашистські орди віроломно напали на нашу землю. Почалася Велика Вітчизняна війна. Радянський народ у єдиному пориві піднявся на захист своєї країни. У ці важкі дні Дмитро Шостакович, залишившись у блокованому фашистами Ленінграді, задумує і протягом осені 1941 — зими 1942 років створює попу симфонію.

«Моя симфонія, — пише Шостакович у «Правді» від 29 березня 1942 року, — навіяна грізними подіями 1941 року. Підступний і віроломний напад німецького фашизму на нашу Вітчизну згуртував усі сили нашого народу на відсіч жорстокому ворогові. Сьома симфонія — це поема про нашу боротьбу, про нашу майбутню перемогу… Працюючи над симфонією, я думав про велич нашого народу, про його героїзм, про кращі ідеали людства, про чудові якості людини, про нашу прекрасну природу, про гуманізм, про красу».

Цими простими, позбавленими пишномовності словами Дмитро Дмитрович Шостакович розповів про задум одного з найзначніших творів музичного мистецтва XX сторіччя — про свою Сьому симфонію, яка дістала назву «Ленінградська».

Мужності ленінградців, їхнім випробуванням і найвищій силі духу, яка допомогла їм вистояти й перемогти, присвячено сотні літературних сторінок, кілометри кіноплівок, безліч полотен та скульптур. Проте ледве чи є щось більш вражаюче своєю силою безпосереднього впливу, емоційною правдою вираження, ніж Сьома Шостаковича! Чи є ще подібний приклад в історії музики різних народів і епох, коли музичний твір набував значення найважливішого політичного документа, що у вигляді могутньої фрески відбив песхитну внутрішню силу радянських людей, їхню віру в перемогу над фашизмом?!

Шостакович, що всі роки жив у Ленінграді, лишившись у обложеному місті, живе на казарменому положенні в консерваторії, їздить із сотнями земляків рити окопи, чергує на дахах під час бомбардувань та артилерійських обстрілів як боєць протипожежної команди.

Ленінград бореться. Згоріли продовольчі склади — чи вистоїть місто?

Бомби ворогів руйнують видатні творіння архітекторів і будівничих — чи вистоїть місто?

Ленінград поступово позбавлено води і світла — чи вистоїть місто?

Місто бореться. Мужність і впевненість у перемозі, яка не залишала ленінградців у найчорніші дві, витривалість і нелюдська стійкість — ці якості радянського характеру ленінградців стали справді легендарними.

Мистецтво, музика, поезія у дні блокади… Здавалось, ці сфери життя повинні поступитися своїми позиціями чомусь більш насущному. Але ні,— мистецтво допомагає ленінградцям, підтримує їхню мужність, зміцнює впевненість, посилює стійкість. У філармонії восени і взимку 1941 року відбуваються концерти. 26 жовтня звучав фортепіанний концерт Чайковського, 10 листопада — Дев’ята симфонія Бетховена, 7 грудня — П’ята симфонія Бетховена і увертюра Чайковського «1812 рік»…

«Філармонія усе похмуріша, — читаємо у «Ленінградському щоденнику» Віри Інбер. — Пекельний холод. Люстри світять на чверть сили. Оркестранти — хто у ватянках, хто в кожухах. Скрипалям потрібні легкі вільні руки — тому тут ватянки. Віолончелі й тим більш контрабаси можуть бути в кожухах: у них рухи рук спрямовані донизу. Барабану пайтепліше: він зігріває себе ударами. Перша скрипка була геть неголена: мабуть, не було на чому підігріти воду або не було світла».