Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 61

Леонтіна Александровна Бас

Спочатку Митю навчала мати. Великі успіхи, які робив хлопчик з найперших уроків, переконують батьків у необхідності вчити сина серйозно. Невдовзі мати влаштовує його на Музичні курси. Початкову підготовку він пройшов у Ольги Федорівни Глясер, а потім у класі керівника курсів Гната Альбертовича Глясера. Метод навчання тут був не зовсім звичний для тих років. Гнат Альбертович органічно пов’язував технічний розвиток учня з його загальним музичним розвитком, домагаючись свідомого засвоєння фортепіанних прийомів. Не дивно, що ще наприкінці минулого сторіччя цей прогресивний педагог став ініціатором організації Товариства музичних педагогів і його головою.

Захоплення фортепіанною грою викликає у Миті Шостаковича непоборне бажання писати музику. Перша світова війна, хвилюючі революційні події, з якими збіглося отроцтво хлопчика, визначають зміст перших невигадливих п’єс початкуючого композитора. Тринадцятирічний Шостакович стає студентом Петроградської консерваторії.

Йшов 1919 рік. Ніколи ще Росія не зазнавала такої жаги до мистецтва, потягу до його пізнання, як тієї голодної, важкої зими. Життя в Петрограді було напружене. Тривалі запеклі бої на фронтах громадянської війни. Народ стійко переносив злигодні й труднощі…

У залі колишнього Дворянського зібрання — у філармонії — страшенна холоднеча: запітніли мідні інструменти оркестру, хмарки пари «спалахують» над хором і солістами. Виконується Дев’ята симфонія Бет-ховена. Музика перемагає усе, і втілена в ній радість — загальна радість людей, які перемогли тиранію й насильство, — зігріває серця тих, хто захищає завоювання революції. Прямо із залу йдуть на фронт балтійські моряки…

Напровесні Петроград по вінця наповнився бурхливим мистецьким життям. Нерідко вулицями міста проїздили вантажні автомобілі, в кузові яких стояли роялі або піаніно, — музиканти поспішали з концертами на робітничі околиці, інколи в’їжджаючи безпосередньо в цехи заводів легендарної Виборзької сторони або Нарвської застави. За розпорядженням Музичного відділу репертуар таких концертів був на найвищому рівні — музична класика…

Юнак Шостакович живе у гущанині подій цього разючого часу. Він захоплений могутнім ритмом життя перших пореволюційних років. Його можна побачити серед натовпу, який стає ніби учасником музичних урочистостей. Він серед тих консерваторських студентів, які скупчуються на східцях філармонійного залу й слухають могутні заклики бетховенських симфоній. І, як усі тогочасні консерваторці, він ледве зігріває диханням закостенілі пальці, перш ніж вони доторкнуться до клавішів рояля, що обпалюють холодом…

Шостакович захоплений навчанням у консерваторії. В класах композиції Максиміліана Осійовича Штейнберга і фортепіано Леоніда Володимировича Ніколаєва він осягає секрети творчої та виконавської майстерності. Незабаром Дмитро Шостакович став відомим у консерваторії завдяки феноменальному слухові, дивовижній музичній нам’яті, а також індивідуальному виконавському стилеві, що вражав зрілістю та особливою ритмічною загостреністю. Водночас юнакові необхідне спілкуванпя з товаришами: прогулянки пішки через усе місто, захоплюючі обговорення й суперечки, спільне музикування, коли перегравалося все, що лише можна було знайти у Петрограді,— життя Шостаковича виповнене до краю. Він систематично відвідує симфонічні концерти, оперні вистави, сеанси Великого Німого, як тоді називали кіно.