Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 6

Домовилися зустрітися ще. Коли вранці Мілій пригадав минулий день, у його пам’яті спливло юне обличчя із серйозним виразом голубих очей. Модест Мусоргський…

Невдовзі відбулася наступна зустріч. Мусоргський приніс Балакірєву свій твір — фортепіанну п’єсу «Спогади дитинства». Мілій Олексійович уважно придивлявся до нового знайомого, і поступово перед ним розкривалася глибока натура, неабиякий розум, блискуче музичне обдаровання. Опинившись у ролі вчителя, Балакірєв знайомить Мусоргського з російською музикою — із симфонічними та оперними творами Глінки і Даргомижського. Із задоволенням грають вони в чотири руки класичну й сучасну зарубіжну музику, детально аналізуючи композицію та особливості музичної мови.

На прохання Мусоргського Мілій Олексійович допоміг йому вибрати і купити рояль. Інструмент дуже сподобався Модесту: красивий звук, чудові соковиті баси. Друзі «обновлюють» покупку — грають у чотири руки Другу симфонію Бетховена.

Ім’я Балакірєва-піаніста дедалі частіше зустрічається на концертних афішах. Серйозно, вдумливо працює він над репертуаром, розучує нові й нові твори. Міцнішими стають його зв’язки з музичними колами Москви і Петербурга. Саме в цей час помирає Олександр Дмитрович Улибишев, і Мілій тяжко переживає цю непоправну втрату. Пригадуються довгі бесіди, щиросерда допомога, знайомство з Глінкою, початок петербурзької кар’єри… Як багато в житті Балакірєва було пов’язано з іменем цієї чудової людини!

Навесні 1858 року Мілій захоплюється ідеєю, підказаною йому Стасовим, — написати увертюру до трагедії Шекспіра «Король Лір». Він детально розробляє програму майбутнього твору, і поступово у нього виникає бажання написати оркестрові антракти до кожної дії. Проте здійснення цього задуму відкладається через хворобу Балакірєва. Його доглядають Стасов і Мусоргський, сумлінно виконуючи усі вказівки лікаря. Подолати хворобу допомагає молодість, і влітку Мілій знов у полоні нового задуму — написати «Увертюру на темп трьох російських пісень». Робота йде дуже швидко — через два тижні «Увертюра» була готова. Вперше її виконали в одному з університетських концертів.

…Лине пісня «То не белая береза к земле клонится» у кришталево чистому, прозорому звучанні флейт і кларпетів. Якоюсь особливою задумливістю пройнятий билинний наспів. Він викликає спогади про теплі літні вечори, про затишні куточки сільської околиці, про світлі, лагідні дівочі усмішки. Наспів уже стих, а відчуття широкого простору залишається: як зіронька в небі бринить — мерехтить один звук…

І знову неначе та сама околиця, тільки тепер тут палахкотить яскраве, мальовниче вбрання и дзвенить від жартів і розваг повітря. Та ось усе змовкає. Повільно звучить в оркестрі ріжок, що веде танець, — спершу спокійно, потім веселіше, енергійніше — і, нарешті, танець охоплює всіх. «Во поле березонька стояла» — впевнено, з піднесенням звучить знайомий наспів. У коло ввійшли дівчата. Легко пливуть вони в російському танці.