Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 3

З цього часу Балакірєв розпочинає свою самостійну діяльність. 22 грудня 1855 року він бере участь у концерті, що відбувся в залі Кронштадтського комерційного зібрання, виконавши створене ним «Соло для фортепіано».

Так складалося життя Мілія Балакірєва до знаменної зустрічі з Глінкою, що стала однією з найвизначніших подій у біографії молодого композитора. Від того незабутнього грудневого вечора розпочалася їхня дружба, якій не могла завадити навіть велика різниця у віці. Щира прихильність талановитого юнака була для Глін-ки тим життєдайним джерелом, якого йому так бракувало останнім часом. Щоразу, коли Мілій з'являвся у квартирі Глінки в Ертелевому провулку, Михайло Іванович просив його зіграти «Фантазію на темп із «Івана Сусаніна», а потім сам сідав за фортепіано. Починалися розмови про музику — надзвичайно цікаві и корисні для Балакірєва. Він дедалі більше проймався духом глінкинської музики, її красою і винятковою виразністю. Кожен новий твір викликав бажання творчо заглибитися в музику, зробити її широковідомою.

Одного разу — це було вже на початку 1850 року — па музичному вечорі у Глінки Балакірєв почув його «Іспанські увертюри» — «Ніч у Мадріді» та «Арагонську хоту». Оркестрові партитури прозвучали у виконанні на фортепіано у вісім рук. Музика зачарувала Мілія яскравістю, свіжістю й надзвичайною барвистістю мелодій, соковитістю гармонії, послідовністю розвитку. У нього з’явилася цікава думка створити перекладення для фортепіано у дві руки, і невдовзі Глінка з інтересом переглядав нотний рукопис. Композитор лишився задоволений — двадцятирічний провінціальнии музикант чудово володів технікою перекладення: він майже повністю зберіг особливості оркестрового звучання.

Глінка відчував, як глибоко розуміє Балакірєв його творчі задуми, і ще більше зближувався з ним. Ось вони сидять поруч — досвідчений композитор і його молодий друг, сповнений сили й рішучості. Михайло Іванович, уважно переглядаючи кожну сторінку, повільно гортає партитуру балакірєвського октету — п’єси для восьми інструментів. Інколи зупиняється на окремих місцях, щоб порадити, як краще розподілити голоси між інструментами. А потім Михайло Іванович грає щось своє, нове, — не закінчений твір, а лише окремі епізоди, які, може, увійдуть до його майбутньої симфонії. Глінку дуже хвилює образ Тараса Бульби — захисника народного. Він вважає, що своєю самовідданістю й мужністю Тарас Бульба близький Івану Сусаніну. Михайло Іванович замислює створити програмну симфонію, яка грунтуватиметься на чудовій повісті Гоголя.

Виняткова пам’ять Балакірєва зберегла почуті фрагменти, і майже через тридцять років він старанно записав їх, передавши нащадкам рідкісні, неоціненні згадки про великого композитора…

Невдовзі Балакірєв знайомиться з молодими російськими музикантами — слухачем Військово-інженерної академії Цезарем Кюї та початкуючими музичними критиками Олександром Сєровим і Володимиром Стасовим. Навколо Михайла Івановича Глінки формується справжній гурток. З величезною насолодою слухають вони пісні та романси Глінки у неперевершеному авторському виконанні. Не менше захоплення викликало і колективне програвання творів сучасних їм західноєвропейських композиторів — Ліста і Берліоза. Скільки слушних зауважень, скільки тонких спостережень!.. Для Балакірєва та його нових друзів зустрічі з Глінкою — найкраща консерваторія, адже Михайло Іванович щедро ділиться із своїми молодими друзями власним досвідом і знаннями, здобутими протягом багаторічної музичної практики. Та найближчим до його мистецьких поглядів, до його композиторської творчості був саме Балакірєв. Не випадково Глінка подарував йому сторінку із заповітного зошита із записами іспанських народних мелодій.