Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 22

Ось і затихли заключні акорди, а слухачі стоять, наче заворожені. І стрімкий біг коня, переданий у фортепіанному супроводі, і жалібні, як стогін, вигуки хлопчика, і заспокійливі відповіді батька, й чарівливі монологи лісового царя — усе це було новим і незвичайним. Ні серед відомих пісень інших композиторів, ні в самого Шуберта не було ще такого твору, який так виразно і яскраво міг би намалювати у вокальній музиці контрастні драматичні характери. Усі мовчали, ніби боючись порушити враження…

— Франце, та це ж чудово! — почувся схвильований голос Шпауна. — Це ж чудово! — повторив він неголосно.

— Пане Ружичка, — звернувся хтось до старого музиканта. — А яке ваше враження?

Ружичка сів за фортепіано, і знову зазвучав «Лісовий цар». Вчитель грав, насолоджуючись красою музики й уважно аналізуючи кожен музичний зворот, кожен акорд.

— Справді, це чудово, Франце. Тут так багато цікавого, що ще довго і музиканти, і слухачі говоритимуть про цей твір.

— А як ви, пане Ружичка, ставитесь до дисонансів? Адже їх тут чимало, вони часто повторюються…

— Що ж, дисонанси тут цілком відповідають тексту, задумові поета. Отже, вони законні, вони на місці. До того ж Франц розв’язав їх дуже вдало й красиво.

Схвалення старого музиканта розвіяло останні сумніви, і всі заговорили про те, що давно б належало видати Францові пісні, виконати їх не лише в дружньому колі, а й у великих публічних концертах.

А Шуберт, як завжди, мовчав, слухаючи усі ці розмови. Навіть найближчих до нього людей вражала його байдужість до просування власних творів. Завжди дуже сором’язливий, він не любив, коли говорили про його композиторські успіхи, хвалили або рекламували його музику. Примусити Шуберта самого піти до видавців, поклопотатися про видання його творів, запропонувати щось із написаного було справою абсолютно безнадійною. Тому протягом кількох років, творчо дуже наснажених, тільки один раз відбулося публічне виконання музики Шуберта. Це була меса, написана на замовлення Ліхтентальської церкви, яка в 1814 році відзначала своє сторіччя. Міхаель Хольцер замовив месу Францові як найкращому своєму учневі. Шуберт працював над месою з особливим піднесенням — йому дуже хотілося виправдати надії свого першого музичного наставника, до якого й зараз він відчував любов і повагу.

Церковна влада виділила спеціальні гроші, щоб урочисто відсвяткувати знаменну дату, і в оркестр дозволили запросити музикантів-професіоналів. Франц мав диригувати месою, а сольну партію було доручено Терезі Гроб.

В родині Гробів дуже любили музику. Син Генріх, віолончеліст, грав разом з Фрапцом в аматорському оркестрі у Шубертів. Через Генріха Франц ближче знайомиться з родиною Гробів і починає там бувати. Його особливо приваблює Тереза. Її не можна було назвати вродливою. Пухкенька, кругловида дівчина із слідами віспи на обличчі, вона була проста й рівна в поводженні, лагідна за своєю вдачею. Її прозоре сопрано звучить дзвінко, сріблясто. Шуберт полюбив Терезу глибоко й ніжно, і участь її у виконанні меси якось особливо зігрівала Францове серце.