Читать «Розповіді про композиторів» онлайн - страница 21

Хлопчик квіточку знайшов, Квіточку рожеву.

Вірші великого поета чарують Франца простотою і природністю. Здасться, навіть не замислюючись, він пише мелодію і фортепіанний супровід. Чим більше заглиблюється пін у створення музики, тим гамірніше стає в класі. Одні учні вже виконали завдання, другі — чогось там не розуміють, а треті й зовсім не хочуть робити. Значно цікавіше побитися з сусідом, крадькома смикнути його за чуба, підштовхнути руку, коли той старанно пише, або ляпнутії чорнилом на зошит. Поступово веселий гамір охоплює увесь клас. Летять книжки й зошити, папки й шкільні сумки, учні дубасять один одного, гасають по класу, качаються по підлозі. Та Шуберт нічого не чує — він творить музику…

Легка танцювальна мелодія полонить все його єство. З нею в задушливий клас вривається подих простих народних мотивів, свіжий аромат полів. Пісню складено. Шуберт ще раз переглядає написане й лише тепер помічає все, що робиться в класі. На пустунів так і спиляться крики, а інколи й удари лінійки. Зрештою Франц сяк-так втихомирює клас. Похапцем перевіряє завдання, і журнал рясніє поганими оцінками. Діти сидять збуджені, з палаючими оченятами, очамрілі від недавньої свободи. Дзвінок, який сповіщає про кінець уроку, з однаковою силою й швидкістю зриває з місць і вчителя, і учнів. Шуберт задоволений — сьогодні йому пощастило написати нову пісню.

Саме в ці роки (1814–1817) Шуберт відчував особливий потяг до створення музики. З-під його пера виходять прекрасні пісні, фортепіанні сонати, симфонічні та хорові твори. Писав Шуберт швидко й легко. Під впливом прочитаних віршів в його свідомості народжувалася музика, і він переносив її на папір одразу ж, без чернеток. Завжди спокійний, мовчазний, на перший погляд, навіть флегматичний, Франц змінювався до невпізнання, коли починав писати музику.

Таким одного разу і застали його Йозеф Шпаун та Йоганн Майрхофер. Шуберт ходив по кімнаті й гучно читав баладу Гете «Лісовий цар». Схвильований і збуджений, він кивком голови привітався з друзями, а через якийсь час — рівно через стільки, скільки треба було, щоб написати ноти, — музика була готова. Друзі гуртом ідуть до конвікту, щоб там програти нову Францову баладу. Навколо них збираються вихованці. Прийшов старий вчитель — Венцель Ружичка. Франц сідає за фортепіано…

Безперервні октави й висхідні гами в басу створюють картину шаленого бігу коня, — так звучить фортепіанний вступ до балади. Ця музика стає фоном, на якому розгортаються найдраматичніші події.

Нічним лісом мчить на коні батько, тримаючи на руках маленького хворого сина. У гарячці хлопчик ніби чує чарівний голос лісового царя, що кличе до себе, вабить, спокушає. Хлопчикові страшно від цього пестливого, заворожуючого голосу й чарівних видінь. Але батько заспокоює сина: «То, синку, тумани навкруг простяглись… То вітер між листям сухим шелестить…» Та голос лісового спокусника звучить ще лагідніше, а хлопчикові стає ще страшніше. Його благання розпачливі. Вже близько мета. Батько пришпорює коня, та на руках у нього — мертвий син…