Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 5

Важливо додати ще невеликий штрих до суспільних обставин саме того історичного моменту. Вже відбулися суди над Бандерою і товаришами у Варшаві і Львові. Українське суспільство, яке до того не дуже уявляло собі можливості ОУН, через конспіративність її діяльності не знало, хто бере участь у цьому визвольному русі та хто його очолює, побачило тих молодих людей, їхню поставу на суді, їхнє розуміння своєї життєвої місії. Важливо, що польській системі правосуддя не вдалося зламати українських патріотів, і це стало водночас і прикладом, і мобілізуючим фактором для членів ОУН. Крайова Екзекутива втілювала в життя концепцію діяльности ОУН, запропоновану Степаном Бандерою і прийнятою 3–6 червня 1933 року на Конференції Проводу ОУН. Напрямні цієї програми входили до вишкільних курсів членства усіх рівнів, тому кожен учасник організованого визвольного руху, навіть у випадку втрати зв'язку з провідниками, знав, які ділянки роботи потребують уваги, як працювати і яких результатів прагнути.

Згадуючи свою працю в той час, Степан Мудрик писав: „Завдання, що стояло перед нами — працювати над собою і з молоддю, яка належала до організаційних рядів. На той час припадає акція організації, скерована на поборювання польських монопольних товарів за допомогою бойкотів. Так, зокрема, бойкотовано тих наших молодих людей, які виявляли нахил до алькоголю. Це допомагало, і молодь кидала пити.

Так само було зорганізовано бойкот тих покупців, які полестились на конкуренційно — здешевілі ціни в польських та жидівських крамницях. Завданням організації було привернути увагу наших українських кооперативних установ і тим зміцнити їх. Отже, біля ворожих нам крамниць установлювано вечорами пікети. Коли хтось малосвідомий ішов до них купувати, молоді люди підходили до нього і пояснювали шкоду від його поступовання для національної справи.

Таким чином на 1938 рік було досягнуто такого стану, що ворожі нам купці зникли зовсім із сіл, подавшися до міст. Під гаслом «Український гріш — в українські руки» торговельна справа на селі залишилася цілковито в українських руках."

Цей спогад Степана Мудрика з книги „Під трьома окупантами" розвіює уявлення про ОУН, як організацію, яка своїм завданням ставила виключно збройну боротьбу та бойові акції. Більше того, ми бачимо, що молода людина, якій ще не виповнилося 20 років, яка не лише не має університетської освіти, — навіть не вчиться у вищому учбовому закладі, — добре розуміє значення економічної сторони в самостійному житті нації і свідомими діями організовує українців до боротьби за своє економічне визволення. Гасло „Свій до свого по своє" зробило для утвердження української ідентичности не менше, а може, й більше, ніж гучні замахи проти окупантів. Його реалізація на практиці створила економічні передумови для визвольної боротьби, дала можливість фінансувати випуск патріотичної літератури, підтримувати в тюрмах політичних в'язнів. Але найголовніше — практика застосування цього гасла показала, що Україна може бути багатою лише тоді, коли українець вироблятиме продукт для українця і купуватиме продукт в українця. Шкода, що сучасні політичні діячі, діяльність яких призвела до масової економічної еміграції громадян України, досі нехтують таким історичним досвідом. Молоді люди, однолітки Степана Мудрика піднялися до бачення визвольної боротьби, як системи організування нації у всіх ділянках її життя, а не лише до створення армії і підготовки національного повстання.