Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 3

— Ми вже у вашому селі дали дозвіл. Ідіть туди, де дано дозвіл."

Проте агітація «качковців» не мала на молодь в селі жодного проросійського впливу. Свіжі спогади про перебування в Галичині російської армії та репресії царського режиму на національному ґрунті радше виробляли імунітет до великоімперської пропаганди. В бійках «качковцям» не раз так діставалося, що потім довго не наважувались зривати заходів «Просвіти», а коли в їхній домівці невідомі зловмисники почали виривати вікна разом з рамами, то вже неділімцям стало не до конфронтації з українцями. Не допомогла й польська поліція, хоч і дозволила «качковцям» носити вогнепальну зброю.

Важливим чинником національного виховання був економічний фактор. Всі українці купували товари лише в українській кооперативі. Це надзвичайно ускладнювало діяльність польських колоністів, для яких спроби розгорнути торгівельну справу за інчувались крахом. Добрий стан кооперативи дозволяв підтримувати читальню «Просвіти», де були підшивки всіх українських часописів зі Львова, хор, який був одним з кращих в повіті, аматорський театральний гурток, що безперервно давав вистави.

Батько Степана — Михайло, був одним з кращих господарів у селі. До сьогоднішніх днів не збереглося родинної хати Степана, але збереглась старанно вибудувана господарська будівля з червоної цегли. Капітально збудована, вона й донині в прекрасному стані і служить візитною карткою господаря, який її будував. Фотографій того часу збереглось мало — родина багато що знищила, побоюючись репресій. Але є ретушоване сімейне фото, на якому Марія і Михайло Мудрики є з дітьми Петром, Катериною і Степаном.

Доля, здавалось би наперед визначила йому стати господарем на батьковому ґрунті, але Степан від часу політичного процесу над Біласом і Данилишиним почав шукати контакти з ОУН. Його національне усвідомлення почалося ще з початкової сільської школи, вчителі якої хоч і боялися репресій з боку міністерства шкільництва (запідозреного у пропаганді українства вчителя могли перевести на працю до школи на етнічних польських територіях, а могли й просто позбавити права викладацької діяльності) та все ж час від часу оповідали щось про князів та гетьманів. Значно більше малому Степанові дала книгозбірня читальні „Просвіти". За його власним свідченням, книжки Кащенка він іноді читав при місяці, бо мати гасила лампу і веліла йти спати.

Потім була школа у Радехові, там національну освіту Степана суттєво доповнили шовіністично налаштовані представники польської держави. «У місті я побачив, — писав Степан Мудрик у книзі «Під трьома окупантами», — як поляки, починаючи від робітника й кінчаючи інтелігентом, робили українцям кривду на кожному кроці. Тільки й можна було почути з їхнього боку «русін — кабан». Коли наш селянин приходив до уряду, то, якщо він не знав польської мови, він зустрічався з кпинами і натрапляв на ряд перешкод…».