Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 4

Сам Степан перший урок національного виховання від окупанта отримав в перший день у новій школі, коли дирекція відмовилась реєструвати його українцем. Від того часу він опинився під спеціальним наглядом вчителів. А коли на свята та в неділю одягав вишивану сорочку, то шкільна влада віднесла його до категорії «гайдамаків», тих, які зумисне кидають виклик існуючому стану речей.

Проте така поведінка додала йому й друзів, учнів із національно свідомих родин. Ця ж поведінка допомогла йому знайти дорогу до ОУН.

Треба відзначити, що в ОУН не приймали кожного бажаючого, виключно за його власним бажанням, так би мовити, — „за заявою". Перебування в ОУН — це не якесь почесне членство, це була небезпечна робота задля ідеалу відновлення Української держави, і кожен, хто ставав у ці ряди, був свідомий небезпеки, яку несла така національна робота. Ті ж, хто в імени Організації приймали нових членів, були свідомі небезпеки, яку несуть для їхньої справи люди, непридатні до підпільної праці. Процедура прийняття нового учасника виглядала так: спочатку йому пропонували кілька простіших завдань, звичайно ж не пояснюючи, що це є завданням Організації. Це могли бути цілком легальні завдання, але обов'язково потрібні в системі національної роботи.

Відповідальні члени ОУН приглядались до кандидата, головними їхніми завданнями були: вияснити правильну мотивацію дій кандидата та його важливі для роботи риси характеру. Якщо виявлялось, що головний мотив виконання завдань — альтруїстичне бажання допомогти своєму народові зберегти національну ідентичність та підготувати до свідомої боротьби за державу якомога більше українців — кандидат мав шанс стати членом ОУН. Але не всіх щирих патріотів, готових безкорисливо працювати для майбутньої держави, приймали в цей орден. Лише якщо керівники територіальної екзекутиви переконувались, що кандидат не підставить під удар друзів через свою легковажнісь, слабохарактерність чи надмірну балакучість, невгамоване бажання похвальби чи інші недоліки характеру, йому в імени ОУН пропонували скласти Присягу на Тризубі, Святому Письмі і, як годилося нащадкові козаків, зброї.

Степан Мудрик не зберіг для нас спогадів про те, якими були його випробування, але фактом є, що він їх витримав. У вісімнадцятилітньому віці він, як член ОУН мусів перейти нове випробування підпільною працею. Воно показало, що у націоналістичному русі з'явилась ще одна людина, готова самостійно виконувати завдання, для яких потрібні риси провідника.

У 1937 році польська поліція „вирахувала" провідника повітової екзекутиви ОУН „Вугляра", бойового референта „Ворона", оргреферента (який відповідав за зв'язки з первинними ланками). Зв'язок з керівними органами ОУН увірвався, але підпільна мережа в повіті, завдяки мужній поставі керівників повітової екзекутиви на допитах, була збережена. Вишкільна система ОУН готувала членство і до таких випробувань, до праці, коли контакту з командирами визвольного руху немає, і потрібно приймати рішення самостійно і працювати, не знаючи планів Проводу. Лише саме життя могло дати оцінку підготовки члена ОУН. Воно й пізніше не раз ставило Степана Мудрика в умови, коли від його рішення залежали результати праці інших борців за волю, а то й життя багатьох українців, а порадитись з провідниками було ніяк. Та це перше випробування самостійністю виробило у Степана раціональний підхід до постановки завдань, визначення важливого і другорядного і організування людей до цілеспрямованої праці.