Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 7

Коли Степан побачив замасковані польські літаки, одразу рушив на розвідку, бо всіх членів ОУН зобов'язувало здобуття і складування зброї, яку можна було роздобути в деморалізованого відступаючого війська. Розвідавши становище польської частини та побалакавши з вояками Степан рушив на зустріч з друзями. Але — „один з них (польських льотчиків) пішов за мною. Він спинив мене й запитав, чи не могли б вони десь тут заночувати. Мені не хотілося спрямовувати їх в українське село, тому я сказав, що, як мені здається, на південь звідси, за яких З кілометри, поза лісом, має бути польська колонія. Там живуть багаті господарі.

Тим часом надійшов другий літун. Вони всі були переважно мого віку, лише кілька було старших. Цей другий вислухав мою раду і, задоволений, побіг назад до своїх. З тим, що залишився, зав'язалася розмова. Він ішов поруч і в тому самому напрямі, що й я. В розмові він сказав, що любить українців, добре з ними жив, бо сам родом із Золочева. При цій нагоді він попросив показати йому найближчу до Золочева дорогу. З його розмов я відчув, що для нього війна скінчена. Тоді я почав його сміливіше розпитувати, а він оповів мені їхню історію…

Але потім він сказав:

Я знаю, що все пропало. Найліпше мені було б тепер іти додому. Він оповів мені про становище на фронті. За його словами, воно виглядало приблизно так: фронт як такий не існує; від першого дня війни німці вдерлися моторизованими частинами в Польщу; вся західня частина країни в їхніх руках; все знищено літаками; польський уряд і командування втекли; опір німцям ставлять лише поодинокі військові частини, як хто вміє і може.

Подумавши, він зробив своїм словам короткий підсумок: Польскі юж нема.

Я показав йому напрям до дороги, якою він міг іти, щоб потрапити до Золочева. Попрощавшися з ним, я замислився. Тяжко було мені зрозуміти, як це ті горді поляки так раптом безславно заломилися. Ясно згадав тут, якими вони виглядали всесильними над безборонними українцями. А цей молодий літун! Таж він був зобов'язаний присягою, — а ось тут лише жалісно промовив «Польскі нєма» — і пішов додому. Ворога він навіть у вічі не бачив, не воював з ним, лише тікав від нього. І так зробила, мабуть, більшість поляків.

У мене була хвилина, коли все, що я від нього почув, просто не доходило до моєї свідомости".

Розвал польської держави відкрив двері тюрем для багатьох українських патріотів, засуджених за „намагання відірвати частину від цілости", як писалося в польському кримінальному кодексі. Зв'язок з провідними ланками ОУН було відновлено. Влада польська змінилась владою радянською, але прагнення власної української держави при новій владі залишилось злочином, щоправда, кари за нього були передбачені жорстокіші. В нових умовах робота Степана все більше наближається до розвідувальної. Він знайомиться з червоноармійцями, вивчає особисті якості кожного нового знайомого, прагне встановити справжнє ставлення людини до радянської дійсності та передбачити їх ставлення до української справи у випадку національного повстання. Дізнається немало правдивих свідчень про Голодомор, колективізацію, вивчає звичаї, які панували у стосунках між радянськими службовцями. Пізніше починає працювати в районному воєнкоматі, відповідає за роботу з допризовниками.