Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 20

У різних місцях своїх спогадів про діяльність під німецькою окупацією Степан Мудрик пише про характер радянського підпілля, створеного цими структурними підрозділами радянської влади. Він згадує також про окрему мережу, створену ГРУ. В другій половині 1942 року хаос, викликаний непідготовленістю радянських спецслужб до війни на своїй території, був впорядкований, між групами радянського підпілля існував зв'язок, поділ напрямків роботи, їх дії координувались з метою проведення складних операцій. У свїх спогадах Степан Мудрик наводить немало прикладів діяльності аґентів, виявлених СБ ОУН, згадує випадки успішної роботи обох ворожих ОУН спецслужб, систематизує методику їх діяльності. Ми бачимо, що якими б не були його обов'язки в обласному проводі Київщини (про це Мудрик ніде не говорить), виконував він роботу, яка входила в коло завдань референта безпеки.

Однією з операцій агентури НКВД, вчасно розшифрованих Мудриком, був псевдосамостійницький партизанський загін в Рокитнянському районі на Київщині, представники якого, встановивши контакти з членами ОУН в районі, заявили, „що вони воюють і з Гітлером, і зі Сталіним одночасно". Насправді це була пастка, створена НКВД для захоплення провідних членів ОУН. Приблизно в цей же час Мудрик розшифровує гру ґестапо, побудовану на перевербуванні одного зі зв'язкових ОУН „Марка", який, за його словами втік від гестапівців після його затримання.

Я страшенно шкодував, що наші «маршбефелі» розконспіровані і ними вже неможливо більше користуватися. — пише Мудрик. — Цього Марка я знав особисто ще з часів мого перебування у Кракові 1940 року. Мені здавалося, що з ним не все в порядку, бо, коли дійсно Марко втік з гештапівських рук, не маючи жодних документів, то йому треба було б повернутися назад до Львова. Він, проте, опинився чомусь у Києві, знаючи, що Київ постачався документами зі Львова. Таким чином виникло підозріння, що він, рятуючи свою голову, пішов на співпрацю з Ґештапо. Це все я висловив Андрієві. Він на це сказав, що до членів ОУН треба мати довір'я і не піддаватися настроям першого підозріння. Але почуття непевности мене все таки не покидало.

З Марком я зустрівся другого дня. З першим же поглядом на нього я відчув, що мої припущення мають слушність. Мені впало в очі, що він, не маючи документів, не виявляв страху ходити по Києву. Крім того, він не змінив одежі, а ходив у таких модерних чоботах і штанах, так званих «галіфе» (або по — західньоукраїнському — «райтках»), які носили у Львові. Марко також знав мене, а крім того, знав і зміст моїх завдань. Тим то він говорив зо мною не дуже охоче. Проте запитав мене, де я ночую. Якби він, мовляв, міг піти зі мною ночувати, то оповів би мені всі свої пригоди. Самозрозуміло, що я «обминув» цю тему і знайшов привід відмовитися від цієї пропозиції.