Читать «Розвідник воюючої України» онлайн - страница 21

Потому я ще раз зустрівся з Андрієм. Я вперто повторив те, що думав про Марка. Це саме сказав я й другові Могилі. Коли я прощався з Андрієм, я не мав навіть ані тіні думки, що бачуся з ним востаннє. Пам'ятаю ще тепер, що він при тому встиг мене поінформувати про свій наказ послати до Львова кур'єра, який докладно звітував про провал із «маршбефелями». Це були його останні слова, які він до мене промовив.

Ця доля — попереджувати друзів про небезпеку і не бути почутим переслідуватиме Степана Мудрика все життя. Мабуть, тут відобразилась його риса характеру — сумлінність підходу до власних обов'язків була для нього самоочевидною, і він вважав, що інші повинні оцінювати його роботу за тим же критерієм. Дмитро Мирон — „Орлик", „Роберт", „Андрій" загинув на розі Фундуклеївської та Театральної вулиц Києва 25 липня 1942 року о третій годині дня під час спроби гестапівців заарештувати його. Він був одним з визначних організаторів бандерівського руху. Його доля заперечує всі стереотипи радянської пропаганди про український націоналістичний рух. Народжений 5 листопада 1911 року в Бережанах сім'ї муляра, Дмитро у віці 5 років втратив матір. Вчився у бережанській гімназії, проте окупаційна влада не дозволила йому здавати екзамени на атестат зрілості (матуру) в Бережанах і він це зробив у Малій духовній семінарії у Львові. Вчився на відділі права у Львівському університеті. Керівник юнацтва ОУН в Крайовій Екзекутиві, за що був засуджений польським судом, один з організаторів та учасник Другого Великого Збору ОУН, один з керівників Північної похідної групи ОУН, учасник IV конференції ОУН в березні 1942 року та автор резолюції цієї конференції. Його останнє завдання — провідник Осередніх українських земель (Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Полтавщина, Вінничина, Житомирщина).

В житті підпільника провали, як правило, трапляються в неочікуваних обставинах. Під Білою Церквою Степан потрапляє в облаву, влаштовану на червоних партизан. До його документів гестапівці не мали застережень, але на всякий випадок показали його своєму „експертові" з числа пере- вербованих працівників НКВД. Екс — чекіст за деякими елементами вимови впізнав у Степанові галичанина, що зразу викликало підозру про його належність до націоналістичного підпілля. До часу завершення операції проти червоних партизанів займатись ним у Гестапівців не було часу, тому Степана перевезли до іншого села, замкнули на добу в арешті.

„Невдовзі перед обідом, — згадував пізніше Степан Мудрик, — прибуло кілька авт із поліцаями. За деякий час мене відпровадили до сусідньої кімнати, де були вчорашній ґештапівець і цивільний. Обидва мали добрий настрій; мабуть, акція їхня була для них успішною. Ґеш- тапівець заявив мені, що йому відомо вже про мене, мовляв, я галичанин з «людей Бандери». Йому, мовляв, шкода, що я, молодий чоловік, пішов на роботу проти німців. Усе мало б тепер залежати від мене: якщо я, передумавши, погоджуся з ним співпрацювати, то моє майбутнє буде забезпечене. Він ще сказав, що має сина приблизно мого віку, який воює на східному фронті.