Коли тебе серед ночіКрилами сон накриєІ на ебенові дугиСхожими стануть вії,Щоб серця твого почутиБиття я дістав надіюІ голову твою сплячуСхилити мені до шиї, Душе, віддав би, Чим володію: Повітря, світло І думку-мрію!Коли твій погляд упнетьсяУ щось не видиме зоромІ губи твої освітитьВідбитий усміх прозоро,За те, щоби прочитатиЗадуму чола твойого,Яка пливе понад люстром,Неначе хмара над морем, Душе, віддав би Бажань сувої: Золото, славу, Дух у розвої!Коли слова твої змовкнуть,І подих стане вчащати,І щічки почервоніють,І змружиш очей агати,Щоби поміж вій уздрітиВологого зблиск багаття,Ту іскру палку, що рветьсяЗ вулкана бажань завзятих, Душе, віддав би Всі сподівання, Дух, віру, землю, Небесні хлані!
XXVI
Хай проти волі, та зізнатись мушу Тобі, моя любове,Що лірика є вартісною тількиТоді, як асигнація — основа.Якийсь-то бевзь, почувши й здивувавшись, Гнівливе кине слово:«Збігає дев’ятнадцяте століття,А жінка запродатися готова…»Дурня! Поетів не зігріє ліра,Коли огорне холод їх зимовий!Отак собаки гавкають на місяць!Відомо нам обом, про що йде мова:Талановитий пише дуже рідко,Бо золото — поезії умова.
XXVII
Пробудженої боюся,Тебе споглядаю сплячу;Тому-то, моя любове,Коли ти спиш, я це бачу.Прокинешся ти, і усміхТривожних уст заіскриться —Так грають у сніжнім небіКармінові блискавиці.Твій усміх легенькі зморшкиБлиз губ утворює скраю,Що схожі на слід сяйливийСвітила, яке вмирає…— Спи!Опісля сну твої очіЛисніють вологим блиском,Немов на гребені хвиліВикрешує сонце іскри.Сумирно сяють повіки,Якщо ти спиш у спокої,Подібно ллється промінняДовкруги лампи нічної…— Спи!Прокинувшись, ти говориш,І мова твоя тремтливаНеначе в кубок злотавийІз перлів ринула злива.У сні твій подих тихенькоЙ розмірено щось мурмоче;Моя душа закохалась —Їй чується щось пророче…— Спи!Аби притлумити серце,На нього поклав я руку —Нехай урочиста тишаНе відає його стуку.Фіранки твого балконаЯ щільно прикрив зарані,Аби не збудило блискомТебе дразливе світання…— Спи!
XXVIII
Коли під габою ночіЖаданий голос шепоче,Сумну тривожачи тишу,В душі моїй він колишеСолодкі спогади знов;Скажи: чи вітру стогнання,Чи, може, твої зітханняНагадують про любов?Коли, здіймаючись, сонцеБагрянить моє віконце,Й моя любов тебе кличе,Я подих губ таємничихНіби вчуваю, снаго;Скажи: чи то маячіння,Чи то поцілунок нині —Віддарок серця твого?Якщо серед дня, що сяє,Чи в темряві небокраю,Повсюди кружляти мушуІ кличу кохану душуЯ в сонмі бажань і мрій,Скажи: чи ти є марою,Чи стрінуся я з тобою,Щоб випити подих твій?
