Твоя зіниця — голуба; смієшся,Й вона мені яскравістю у зоріНагадує ясне тремтіння ранку, Що відбивається у морі.Твоя зіниця — голуба; ти плачеш,І вже вона прозорою сльозоюСкидається в уяві на фіалку, Що вкрилася росою.Твоя зіниця — голуба; заледвеУ ній, мов промінь, думка заіскриться,Мені здається: на вечірнім небі Спізнилася зірниця!
XIV
Ти пропливла за мить перед очима,І погляд твій закарбував мій зір;Хоч він мене засліплював, як сонце,Та я дививсь йому наперекір.Хоч би куди, хоч би на що я глянув,Скрізь видко полумінь твоїх очей,І не тебе я бачити волію,А тільки очі, тільки погляд цей.З алькова у кутку я помічаюТі неймовірні сяючі вогні,Ба навіть коли сплю, вони незмигноСвій погляд зупиняють на мені.Про вогники чував я мерехтливі,Вночі на них зважає пілігрим;Отак твоєму погляду корюся,Не знаючи, куди іду за ним.
XV
Туман, що схожий на звив тканини,Кручена стрічка білої піни, Звуків пишнота Арфи зі злота, Вітрець і світло, що з висоти, — Така є ти.Ледве торкнуся твойого стану —Ти, тіне, зникнеш, кинеш в оману,Неначе пломінь, ніби звучання,Немов туманність, наче стогнання Сині води.В ревінні моря хвиль колотнеча;Комета, зблукла у порожнечі; Плачі понурі Хрипкої бурі,Постійні примхи вередія — Таким є я.На твої очі з мого одчаюВночі та вдень я погляд звертаю;І невтомленно біжу, скажений,А тінь вогниста — чимдуж од мене, Мара моя.
XVI
Якщо хитнеться голуба повійка Біля вікна,І ти уявиш: вітерець шепоче, Що пролина,То знай: сховавшись між листків зелених, Зітхаю я.Якщо почує невиразний гомін Душа твоя,Наче далекий голос вимовляє Твоє ім’я,То знай: тебе із затінків найближчих Гукаю я.Якщо заб’ється серце серед ночі, Й твої устаВідчують раптом подих чийсь вогненний, Що проліта,То знай: близ тебе, хоч і невидимий, Дихаю я.
