Читать «Рибалки» онлайн - страница 98

авуки були створіннями горя.

Істотами, про кого іґбо кажуть, що вони гніздяться у згорьованих оселях, де розгортають своє павутиння й нечутно плетуть ще більше, невпинно, поки їхня пряжа не напнеться й не покриє цілі кімнати. Вони стали однією з багатьох речей, що змінилися у світі після того, як померли мої брати. У перші тижні після їхньої смерті я ходив з відчуттям, ніби якийсь тент чи парасолька, під якими ми ховалися усе життя, тепер зірвало й віднесло геть, а мене залишило неприкритим. Я почав згадувати братів, думати про найменші подробиці їхніх життів, роздивлятися минуле в мікроскоп, котрий збільшував кожну деталь, кожен дрібний вчинок, кожну подію. Але після того, що трапилося, змінився не лише мій світ. Ми усі — батько, мати, Обембе, я, Девід, Нкем — страждали кожен по-своєму, однак у перші кілька тижнів після їхньої смерті мати, вочевидь, страждала найбільше.

Павуки набудували тимчасових сховищ і завелися у нашому будинку точнісінько як вони роблять у повір’ях іґбо в будинках, де тужать за померлими, але вони також вивели своє вторгнення на вищий рівень і наповзли до материного розуму. Вона першою помітила павуків і пузаті кульки, пришпилені тонкими павучими іклами до стелі, але це було не все. Вона почала бачити, як Ікенна підглядає за нами з-за черевець павуків, що висіли на своїх сітках, або бачила його очі, що дивилися на неї зі спіралей павутиння. Вона жалілася на них: «Ndi ajo ife — ці огидні, лускаті, страшні створіння». Павуки її лякали. Вони доводили її до плачу, і вона показувала на них пальцями, поки батько — намагаючись заспокоїти її, а ще тому, що аптекарка мама Бозе разом з Ією Іябо тиснули на нього з усіх сил, аби він прислухався до голосу жінки в жалобі, яким би абсурдним не здалося йому її прохання, — не позмітав усі до єдиного сіткасті житла в будинку й не розплющив кількох павуків об стіни. Тоді він ще повиводив геконів, які гніздилися в стінах, і почав бойові дії проти тарганів, чия плодовитість швидко перетворилася на стихійне лихо. Тільки тоді до будинку повернувся мир, але то був мир із набряклими ступнями, що кульгав на обидві ноги.

Тому що невдовзі потому, як павуки зникли, мати почала чути голоси з потойбіччя. Вона раптом усвідомила нескінченні маневри армії кусючих термітів, котрі, як їй відчувалося, заповнили її череп і взялися точити сіру речовину. Вона казала людям, котрі приходили її втішити, що Боджа попередив її уві сні, буцімто вона помре. Мати часто згадувала дивний сон, що наснився їй напередодні того дня, як померли Ікенна з Боджею, перед сусідами й членами пастви, котрі вилися в нашому будинку в ті дні, що настали після смертей, наче бджоли, ліплячи ті сни до трагедії, тому що люди в тій місцині, та й навіть по всій Африці, сильно вірили, що коли плід жінчиної утроби — її дитина — помирає або от-от помре, то вона якось отримує про це провидюще знання.

Коли я вперше почув, як мати переповідала цей випадок — напередодні похорону Ікенни, — реакція на її розповідь зворушила мене. Мама Бозе, аптекарка, кинулася на підлогу й заголосила. «О-о-ой, то ж, певно, Бог попереджав тебе, — стогнала вона, катаючись від одного краю кімнати до іншого. — То Бог попереджав тебе про те, що мусило статися, о-о-ох, е-е-ех». Це виверження болю й горя, що виштовхувалося назовні безсловесними стогонами, що складалося зі спотворених голосних, котрі розтягувалися до межі зриву — іноді вони не мали жодного значення, але їхній сенс був чітко зрозумілий кожному. А ще більше вразило тих, хто це бачив, те, що зробила мати після цієї історії. Вона стала коло календаря Центрального банку, що висів на стіні й досі був відкритий на сторінці з орлом — на травні, — тому що ніхто й не думав перегортати його у тижні метаморфози Ікенни. Здійнявши обидві руки, мати закричала: «Elu n’ala — Дивіться, о небо і земля, мої руки чисті. Дивіться, дивіться, ось шрам від їхнього народження, він ще не загоївся, а вони вже мертві. Сказавши це, вона підняла блузку й показала на місце нижче пупа. — Гляньте на груди, що вона ссали — вони ще повні, але дітей уже нема». Вона задерла блузку вище — вочевидь, щоб показати груди — але одна з жінок хутко кинулася наперед і опустила блузку донизу. Але запізно, бо майже всі в кімнаті вже побачили їх — пару помережених венами грудей з випнутими сосками — серед білого дня.