Читать «Рибалки» онлайн - страница 77

Ікенна розбив Боджі носа. Кров полилася хвилями й закрапала з його щелепи на землю. Було видно, як Боджі боляче, і він присів до землі, схлипуючи й промокуючи скривавленого носа ганчірками, на які перетворилася його сорочка. Побачивши закривавленого носа Боджі, ми з Обембе почали плакати. Я знав, що бійка ще далеко не скінчилася. Боджа мав помститися за цей страхітливий удар — він ніколи не виходив із сутички першим. Коли я побачив, як він відступає до городу й намагається підвестися, мені сяйнула одна думка. Я розвернувся до Обембе й сказав, що ми мусимо привести когось дорослого, щоб їх розняти.

— Так, — погодився він, а по його щоках стікали сльози.

Ми зразу рвонули до сусідського будинку, але там на воротях висів замок. Ми забули, що їхня родина поїхала з міста за два дні до того і мала повернутися не раніше, як увечері. Ми побігли далі й побачили пастора Коллінза — пастора нашої церкви — який проїздив повз нас на своєму фургоні. Ми несамовито замахали йому руками, але він нас не побачив, а поїхав собі далі, киваючи головою під якусь музику з програвача. Ми перескочили стічну канаву, в якій побачили понівечене тіло мертвої змії, молодого пітона, якого забили до смерті каменюками й уламками цегли.

Дорослим, якого нам нарешті вдалося знайти, став містер Боде, автомеханік, який жив за три квартали від нашого будинку в одному з нефарбованих і обдертих бунгало, що стояли рядком. Його оселя мала вигляд напівзавершеної будівлі, в якій тут і там лежали шматки деревини й купки піску. Містер Боде скидався на військового — високий, як башта, важкі біцепси й суворе, ніби вирізане з кори дерева іроко, обличчя. Коли ми його зустріли, він щойно повернувся зі своєї майстерні, щоб полегшитися в лятрині, яку ділив з іншими мешканцями п’яти кімнат бунгало. Його штани ще й досі були незастебнуті, і з-під них виднілися підтягнуті до пояса боксери. Він саме мив руки під довгошиїм краном, що ріс із землі під стіною, і мугикав якусь мелодію.