Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 92

Декого з вас на саму згадку про вашу сімейну історію можуть ранити болючі спогади, адже в деяких сім’ях є травматичний досвід — серйозний конфлікт, численні переїзди, імміграція, розлучення, хвороба або смерть. Батьки можуть бути емоційно нестабільними або мати шкідливі звички, внаслідок чого діти недоглянуті або страждають від фізичного, емоційного чи сексуального насильства. Низка повторюваних невеликих травм може накопичуватися в «кумулятивну травму», що здатна призвести до значних наслідків, хоча ідентифікувати її буває ще складніше. Якщо ви прийшли додому з хорошими оцінками в табелі, а батько був зайнятий за комп’ютером і не проявив інтересу — це один випадок. У стосунках, де є чуйність і підтримка, це невелика біда. Та, якщо ваш батько ніколи не реагував на вашу радість чи гордість, сукупність усіх таких випадків може змусити вас почуватися невидимим.

Ці травми залишаються з нами, разом із відчуттям, що ми дуже вразливі і перебуваємо в небезпеці. Завдання, які в іншій ситуації мали б нейтральне забарвлення, можуть здаватися ризикованими просто тому, що загрозливим здається щоденне існування. На жаль, коли ви відповідаєте на ризики за допомогою прокрастинації, ви насправді підвищуєте шанси опинитися в небезпеці.

Розриви та відновлення стосунків

Ми не ідеальні, і наші батьки також не ідеальні. Усі помиляються. В усіх батьків бувають погані дні, поганий настрій і погані вчинки. У ці моменти батьки не можуть розпізнати потреби своєї дитини. На щастя, щоби бути «достатньо хорошими» батьками, їм не потрібно читати наші думки. Науковці, що досліджували моделі прив’язаності між батьками і дітьми, виявили, що батьки, які налаштовані на хвилю своїх дітей всього 30 % часу, змогли розвинути в них надійні емоційні прив’язки.

Розриви, серйозні чи дрібні, — це нормальна складова будь-яких стосунків. Головний критично важливий чинник — це те, як люди переносять розриви. Якщо тато чи мама поводять себе не найкращим чином або ігнорують потреби дитини, він/вона може ініціювати процес відновлення стосунків: «Пробач, що я розізлився»; «Я не зрозумів, що тобі було дуже сумно і хотілося зі мною поговорити». Коли батьки можуть визнати свою провину і так взяти відповідальність за власні дії — це добре. Коли дитину роблять партнером у відновленні стосунків — це прояв поваги, цінності та визнання. А дитина, до якої ставляться з повагою, розвиває самоповагу.