Читать «Прокрастинація» онлайн - страница 91

Деякі емоційно дистанційовані батьки не вміють співпереживати з дітьми, тож дитина може відчувати ізоляцію навіть у родинному колі. Від дитини чекають, що вона сама вирішуватиме проблеми; їй ніхто не запропонує допомогу з домашнім завданням, ніхто не підкаже, як взятися до написання курсової роботи, ніхто не підготує її до спортивного турніру. Коли вона зіштовхується з неприємностями і смутком, то родина чекає, що дитина сама з ними впорається.

Іноді така підготовка закладає фундамент для прокрастинації. У подальшому житті болюче відчуття самотності може впливати на ефективність роботи, адже самостійна робота навіюватиме відчуття порожнечі. Якщо думкою і поглядами дитини ніхто не цікавився, з часом вона може відмовлятися висловлювати свою думку, адже кому до цього є діло. Тому людина може вдаватися до прокрастинації, щоб уникнути написання проектів та іншої самостійної роботи.

Намагаючись запалити іскру контакту з віддаленим дорослим, деякі діти прагнуть стати максимально приємними, цікавими й привабливими, тільки щоб їхні батьки наблизилися до них. «От я стану кращим, і вони точно зацікавляться мною». І слово «кращий» може мати яке завгодно значення: розумніший, красивіший, більш самостійний, успішніший у спорті, достойніший. Те, у чому слід ставати «кращим», залежить від дитячого розуміння родинних цінностей. Та ми вже бачили зв’язок між перфекціонізмом і прокрастинацією: що більше ви очікуєте від себе, то більше боятиметеся дізнатися, чи справді ви здатні на те, чого хочете. Коли ставати ідеальним — означає зробити себе привабливим заради того, щоб бути вартим чийогось інтересу, то це дуже ризикована авантюра. На фоні дистанціювання люди можуть шукати близьких стосунків, яких їм бракувало, або ж, навпаки, вони можуть за допомогою прокрастинації зберігати дистанцію у стосунках, тримати людей на відстані.

Вплив сім’ї на самооцінку

Можливо, найглибшого удару, а також удару, пов’язаного зі страхами, про які ми говорили, завдає дитині пригнічення розвитку її самооцінки. Якщо у вас занадто низька самооцінка, вам здається, що ви нічого не варті. Якщо ж ваша самооцінка роздута, ви почуваєтеся всемогутнім. Одне із завдань дорослішання — розвинути реалістичне бачення своїх можливостей і прийняти свої обмеження, підтримуючи позитивне відчуття самооцінки. Сім’я може допомогти виконати це завдання, приймаючи вас таким, яким ви є, та допомагаючи вам розвинути сприйняття себе, яке не залежить від обставин.

Фундаментальний брак підтримування в дитині розвитку відчуття себе, є спільним для тих родинних тем, які ми обговорили. Надмірний контроль підриває в дитини розуміння того, що вона має все необхідне, аби самостійно вижити, зробити правильний вибір та самовизначитися з життєвим курсом. Якщо батьки приділяють багато уваги досягненням, то цим вони ставлять дитину в сумнівне становище, адже її успіхи визначають, ким вона є. Дитина, яку надмірно хвалять, виростає з нереалістичним відчуттям всемогутності — «Я можу все!»; а все тому, що батьки не допомогли їй справлятися з невдачами і приймати обмеження реальності. З іншого боку, дитина, яку хвалять замало або критикують забагато, може продовжувати вірити, що вона на все життя залишиться суцільним розчаруванням — «Я ніхто!». Коли, окрім досягнень, ігнорують інші виміри особистості дитини, вона не може розвинути всеохопне сприйняття себе. Почуття гумору, вміння знайомитись і підтримувати дружбу, мати зацікавлення або творчі таланти, бажання докладати більше зусиль, здатність співпереживати — це лише кілька людських якостей, що їх ігнорують чи недооцінюють у багатьох сім’ях прокрастинаторів.