Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 78

«Кровопролитні події, здавалося, в цю кімнату не проникали. Моя схвильована свідомість раптово дала зрозуміти, що я не у своїй тарілці й маю сміховинний вигляд у цій спокійній, стриманій атмосфері. Я хотів було піти, але мене попросили залишитися. Тоді прийшли гості. Дуже розумна розмова про події цього дня розпочалася у, по правді, виваженій віденській манері. Було очевидно, що ніхто не знав, що насправді трапилося. Вони говорили про кровопролиття так само звичайнісінько, як могли говорити і про твори Ґете. Ми попрощалися та пішли до виходу. Та залишилися при своїх манерах. Я, щонайменше, хотів перевернути їхній стіл, але був достатньо добре вихованим, аби вчасно дисциплінувати себе».

Як і багатьох інших, Райха розчарувала реакція соціал-демократів на насильницькі перипетії того дня, а особливо факт того, що ті не змогли зайняти чіткої позиції: попри постійні риторичні побивання про революцію, ті не змогли захистити робітників шляхом мобілізації ліги «Шуцбунд», коли здавалося, що громадянської війни не уникнути. Райх вважав, що, повернувши свої війська до місць постійного розташування, Отто Бауер проявив себе як «небезпечно нерішучий політик» й відтак не зміг перешкодити різанині.

На квітневих виборах, що відбулися раніше того року, соціал-демократи отримали найбільшу кількість голосів у своїй історії. Отто Бауер був переконаний, що соціал-демократи могли навіть збільшити результати національного голосування на свою користь від 42 % (порівняно із 39 % 1923 року), до контрольних 51 % в майбутньому, і він не хотів ставити під загрозу можливість такого підняття через розпалювання громадянської війни. Уряд консервативної коаліції канцлера Ігнаца Зайпеля, що складався із християн-соціалістів та пангерманістів, втратив 10 % свого лідерства і вже не мав абсолютної більшості в правлінні; аби залишитися при владі, вони повинні були взяти до коаліції представників Ліги аграріїв. Однак на допомогу християн-соціалістам прийшли події 15 липня, які, виставивши напоказ політичну імпотенцію соціал-демократів у національному масштабі, знівелювали ілюзорний оптимізм Бауера. Навіть у столиці, яка начебто була підконтрольна його партії (у Відні ті виграли 60 % голосів), уряд був готовий вдатись до насильницьких заходів, аби придушити те, що видавалося їм утомливим «червоним припливом».

Увечері 15 липня Райх, сподіваючись допомогти пораненим, долучився до «Арбайтергільфе» (Організації допомоги робітникам), медичного корпусу, що підпорядковувався Австрійській комуністичній партії. Станом на середину 1920-х, кількість членів Австрійської комуністичної партії зменшилась до 2000, але вже незабаром після липневого перевороту та реорганізувалася і наступного року, коли Райх остаточно долучився до партії, у нього буде вже 5000 товаришів, більшість з яких були безробітними. Однак, на час липневого перевороту, комуністична опозиція була настільки неорганізованою, що все, на що спромоглася наступного дня, то лише розповсюджувати свою повстанську літературу.