Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 80

Пізніше того ж року у відповідь на повстання Фрейд напише «Майбутнє ілюзії», — книгу, в якій стверджуватиме, що маси — то «ліниві й неосвічені: ті, що не поділяють любові до інстинктивної відмови від прав». Фрейд вважав, що в результаті маси повинні навчатися та бути заляканими елітою до рівня сприйняття репресій, як передумови цивілізації (психолог, що вивчав психологію мас Густав Лє Бон, якого Фрейд цитує у своєму есе, писав про маси як про «екстраординарно довірливі та відкриті до впливу»). Таке переконання повіз із собою до Америки його небіж Едвард Бернейз, який шукав способів застосунку Фрейдових інсайтів для маніпуляції натовпом. 1928 року Бернейз написав свою книгу «Пропаганда», у якій досліджував шляхи, якими маленька групка «невидимих ляльководів» могла «регламентувати суспільну думку». У листі до свого небожа Фрейд хвалив «Пропаганду»: «Чітка, розумна, та вичерпна… читаю її із задоволенням [і]… бажаю тобі успіхів у всіх починаннях». На великий жах її автора, книга надто вже сподобалася Йозефу Геббельсу, й той пізніше використовуватиме декотрі з її ідей як, за словами Бернейза, «основу його кампанії з винищення євреїв».

Майбутній Нобелівський лауреат Еліас Канетті, тоді студент-хімік Віденського університету, був, як і Райх, членом «покоління 1927-го»; то був «найважливіший день у моєму житті», писав у своїй автобіографії «З факелом у вусі» (1982) про події, свідком яких він став того дня у Відні: «Від того моменту я мав точне уявлення, як виглядав штурм Бастилії. Я став частиною натовпу, повністю розчинився в ньому, я не відчував навіть найлегшого супротиву тому, що робив натовп». Розлючений тотальним бажанням будь-якого відчуття правосуддя по судовій справі Шаттендорфських вбивць, той поїхав на велосипеді долучитися до демонстрації. «Збудження, — писав він у своєму класичному дослідженні «Маси і Влада» (1960), — все ще вирує в мені. Із усього, що мені довелося пережити, то було чимось найбільш наближеним до революції».

Повернувшись додому з повстання, Канетті прочитав Фрейдову «Психологію груп» (1921), і йому стало гидко від прочитаного. Фрейд та інші автори, такі як Лє Бон, писав він тридцять три роки потому, «закрили себе в протистоянні масам, натовпу; вони вважали їх за прибульців чи то взагалі боялися; й коли вирушали на їх дослідження, то рукою подавали сигнал: на десять кроків від мене! Натовп здавався їм чимось прокаженим, був наче захворюванням… Для них було особливо важливо, зіткнувшись із натовпом, залишатися при холодному розумі, не піддатися спокусам натовпу, не злитися з ним». На відміну від Фрейда, Канетті казав, що він «знав натовп зсередини… я бачив натовп навколо себе, [і] також бачив натовп у собі».