Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 79

На той час повстання й заколоти перекинулися і на північні передмістя Відня, й повсюди люди залишалися в будинках, дотримуючись встановленої самими собі комендантської години, спостерігаючи зі своїх вікон, як поліція патрулювала вулиці на машинах, що були оснащені спеціальною зброєю, яку використовували проти повстанців. 24-годинний загальний страйк перервався правими «Гаймвер», які швидко придушили те, що, уряд боявся, переросте у повномасштабну революцію. Відновлення громадського порядку не змусило себе чекати, і вже дуже швидко було закручено всі недокручені гайки в механізмі соціальної дисципліни — це у ретроспективі, Райх згадує, призвело до Гітлерового сходження до влади. Криза, що стала результатом бездарності лідерів Соціал-демократичної партії, яким довірилася більша частина населення, беззаперечно призведе до колапсу партії та тріумфу фашизму. Гайміто фон Доредер, який став свідком цих подій й пізніше заснував на них свій роман «Демони» (1956), писав, що насильство «перетворило австрійський середній клас на фашистів» й сигналізувало кінець свободи в Австрії. Доредер знав, що говорив: у період між 1933 та 1938 роками він був членом Австрійської нацистської партії.

* * *

Наприкінці місяця Райх зустрівся з Фрейдом у віллі, яку той любив винаймати в Земмерінзі. Фрейд потерпав від проблем із шлунком, які доповнювалися болісними ускладненнями після раку. Він скаржився Джонсу, що «безкінечно хворий та зачумлений дискомфортом». Райх розмовляв із Фрейдом про нещодавні події у світі політики і дійшов висновку, що Фрейд, мов гості тієї вечері, через яких він останніми днями ходив такий понурий, геть не розумів справжньої значимості того повстання. Мартін Фрейд виголосив колективну позицію їхньої сім’ї щодо цього питання, коли писав про «громадянську війну» у своїх мемуарах: «Коли соціалісти, натхнені комуністичним впливом, сиділи консерваторам у печінках, консерваторам, які на той час, здавалося, чітко схилилися на бік новітніх нацистських теорій, сім’я Фрейдів зайняла нейтральну позицію. Будучи не в змозі визначитися, який із двох чортів був менш грізним, ми утрималися від боротьби й відтак залишилися неушкодженими».

Фрейд розглядав події 15 липня радше крізь призму природного катаклізму, аніж переломного моменту в політиці; він вбачав той день, як вивідав Райх, «як катастрофу, що нічим не відрізняється від цунамі». (У своїй праці «Психологія груп та аналіз еґо», 1921 року Фрейд порівнював революційно налаштований натовп із «тимчасово бурхливим морем» й далеко не з «високою хвилею, що ховається в глибині океану».) Фрейд не був надто певним, чи маси й справді були готовими до свободи. Для нього натовп був «первісною ордою», імпульсуючою несвідомою юрбою-хитавицею, яка шукала, мов те стадо, господаря, що повів би її за собою. Тоді на вулиці Райхові здалося, що він бачив щось абсолютно інше — натовп, що самовіддано шукав правосуддя, бо ж пізнав лихе придушення своїх прав.