Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 71

* * *

Райх переорієнтовувався з того, що йому під час аналізу казав пацієнт, на те, як він це казав. Він спеціально провокуватиме й сперечатиметься зі своїми пацієнтами. Замість того, аби руйнувати травматичну сутність подій дитинства, знову і знову їх обговорюючи, як би це зробили ортодоксальні аналітики, Райх дориватиметься до тілесних доказів опору, стимулюватиме пацієнтів своїми спостереженнями його чи її опору аналізу (Ференці посилався на свою власну марку динамічного психоаналізу як на «терапію роздратуванням»). «Ми змушуємо пацієнтів… стикатися з цим знову і знову, — Райх настановляв, пояснюючи як він збирався пробити захисний щит пацієнтового еґо або ж, як він це називав, «броні характеру», — допоки той чи та не почне дивитися на ситуацію об’єктивно й не почне сприймати її як болісний симптом; відтак, ця риса характеру починає сприйматися як чужорідне тіло, якого пацієнт воліє позбутися».

Райх вважав, що будь-який матеріал, який видає пацієнт, піддається інтерпретації; на думку Райха, навіть їхнє мовчання свідчило про мутуючий фасад емоційного опору, і був винятково уважним до таких дивакуватих явищ. Колись Райх відтворював для своїх студентів різні невербальні вказівники, гримаси та положення тіла, якими пацієнти-невротики виявляли наявність у них емоційного бар’єру: «Те, як пацієнт говорить, як вітається чи дивиться на аналітика, те, як він бреше, чи навіть те, як лежить на кушетці, зміни в інтонації, рівень загальноприйнятої ввічливості». Отже, він створив теоретичний кістяк для Фрейдового поняття церебрального опору.

Один із Райхових пацієнтів, Ола Ракнес, хвалив беззаперечний талант Райха-лікаря:

«Як терапевт, він був природно й цілком сконцентрованим над пацієнтом. Гострота, з якою той помічав найменший порух, найнезначнішу модуляцію голосу, мінливу тінь зміни у виразі обличчя, не мала собі рівних, принаймні, судячи з того, що бачив я. Це все доповнювалося неймовірною терплячістю, чи то радше чіпкістю, розтовкмачити пацієнтові, що саме він відкрив у ньому, і зробити так, аби пацієнт відчув та виразив те, до чого аналітику достукатися не вдалося. День за днем, тиждень за тижнем він звертатиме увагу пацієнта на його ставлення до ситуації, тиск, під яким він жив, чи то ж на вираз його обличчя, допоки пацієнт не зможе відчути й усвідомити, що все це в собі несе».