Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 59

У датованому 1893 роком листі до свого товариша та наставника Вільгельма Флісса Фрейд писав, що нервові захворювання почасти були продуктом невнормованого сексуального життя, й припускав, що ліки від неврозу лежать десь на дорозі, що прокладена за маршрутом вільної любові: «Єдиною альтернативою може стати вільний сексуальний зв’язок між молодими чоловіками та жінками, — писав той, — у іншому випадку, варіанти — це мастурбація, неврастенія… за відсутності такого методу лікування, суспільство, здається, впаде беззахисною жертвою перед невиліковним неврозом». Упродовж перших десяти літ практикування психоаналізу Фрейд продовжував наполягати, що до неврозу призводили вимушене утримання від сексуальних контактів та перервані статеві акти (переконання, що його колега Ізидор Задгер, який переймав від Фрейда все, що треба і не треба, вочевидь, відстоював на початку 1920-х), після яких лібідо було змушене шукати нове гирло витоку і знаходило його в істерії та невротичній поведінці. 1905 року навіть після того, як той втратив контакт із Фліссом, Фрейд продовжив відстоювати думку, що «ніякий невроз не загрожує людині, у якої нормальне vita sexualis».

Декотрі колеги Фрейда, зокрема австрійський лікар Отто Ґросс, трактуючи його названі вище переконання, вдавалися до крайнощів. Ґросс заохочував людей відкидати те, що йому видавалося застарілою хвороботворною моральною упередженістю: «Нема чого соромитись!». Як стверджує Ернест Джонс, який було подружився з Ґроссом і розмови із ним сприймав за перший проведений ним аналіз, стверджував, що Фрейд високо цінував Ґросса і вважав, що з-поміж його прихильників у того найоригінальніший склад розуму. Джонс твердив, що попри те, що морфінова та кокаїнова залежність, зрештою, зробила з нього параноїдального аналітика-екстреміста, «образ романтичного генія, який Ґросс одягав на себе, був найдовершенішим із тих, що я коли-небудь стрічав». У вересні 1907 року Юнг написав Фрейдові стосовно радикальних ідей Ґросса: «Док. Ґросс каже мені, що він швидко призупиняє процес трансферу між пацієнтом та аналітиком шляхом перетворення людей у сексуальних аморалів. Він стверджує, що фіксований трансфер пацієнта до аналітика — ніщо інше, як символ моногамності, а відтак — симптом пригніченості. Воістину здоровим станом для невротика є сексуальна аморальність». (Упродовж усього наступного року Юнг лікуватиме Ґросса від наркотичної залежності в Швейцарії.)