Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 58

1878 року персонал госпіталю Сальпетрієр розпочав використання електромеханічного вібратора в процесі лікування жіночої істерії, а власне ускладненої її форми. Того року Дезіре-Маґлюар Бурневілль — один із лікарів, які працювали в установі, — видав друком тритомний порнографічний атлас, в якому зображалися пацієнти, які страждали від істерії та епілепсії; праця містила фото, на яких жінки корчилися в судомах, що були спричинені механічно-стимульованими оргазмами. Одна з вісімнадцятирічних пацієнток, яка в записках Бурневілля згадується як «Т.», сягаючи кульмінації, й перед тим, як відкинутися назад, скрикувала: «Так! Так!» — після чого її торсом жбурляло в хаотичному порядку. «Далі її тіло вигиналося дугою і заклякало так на декілька секунд, — писав Бурневілль. — Можна було вгледіти незначний порух тазу… вона здіймалась на лікті і знову розпластувалась, скрикувала вигуками насолоди, сміхом, здійснювала декілька викликаних жагою порухів тіла, сідаючи на праве стегно, відтак натискаючи на збуджену вульву, заледве не звалювалась назад на спину». Допоки пацієнтка перебувала в стані екстазу, Бурневілль занотовував усі деталі фізіологічного перебігу процесу зі свого пункту спостереження, що був на місці оператора апарату: «La vulve est humide… La secretion vaginale est très abondante». Із 1880-х вібратор став інструментом широкого застосунку, який пришвидшував та підвищував ефективність раніше мануального процесу, — невід’ємною складовою частиною обладнання в кабінетах багатьох лікарів та санаторіях. (Станом на 1920-ті прилад почав з’являтися у перших порнографічних фільмах, що відтак дискредитувало його реноме виключно медичного інструмента.)

Фрейд дізнається про інновації Бурневілля, коли 1885 року проходитиме інтернатуру в клініці Сальпетрієр, а також познайомиться із вібруючими шоломами та тремтячими кріслами, які Шарко використовував для втихомирення своїх пацієнтів, що хворіли на істерію. Під час одного із відвіданих ним вечірніх прийомів у госпіталі Фрейд почув, як Шарко з великим захопленням ділився з кимось із колег думкою, що істерія завжди починалась у геніталіях («C’est toujours la chose génitale, toujours! toujours! toujours!»), пояснюючи, що причину усіх неврозів слід шукати в «подружньому ліжку» (як і в окремому випадку, який власне обговорювався, у якому йшлося про чоловіка-імпотента). Фрейд писав, що його тоді «ледве на паралізувало від здивування», — настільки шокуючим було таке переконання, і він згодом пригасив у собі думки про спостереження Шарко, яке так ніколи і не опублікували.

Коли Фрейд повернувся до Відня і розпочав приватну практику, про суперечливу ремарку Шарко йому нагадав його колега Рудольф Хрóбак, направивши до нього пацієнтку, що потерпала від істерії, і яка, незважаючи на вісімнадцятирічний стаж заміжньої жінки, були незайманою. Хрóбак саркастично коментував: «Ми обидва добре знаємо єдиний засіб, який потрібно виписувати в таких випадках, але ж ми не можемо. Це: “Penis normalis, dosim. Repetatur!”» У своїй клініці Фрейд, перед тим як проміняти їх на гіпноз, застосовував гідротерапію, електротерапію, масаж та лікування відпочинком за методою Віра-Мітчела. Рейчел Мейнс побивається у докорах цікавості, чи Фрейд, який заявляв про певну компетенцію в питанні різниці між вагінальним та кліторальним оргазмами (він вважав останній незрілим та менш вартісним, що у 1960-х вибішувало багатьох феміністів), колись та й робив пацієнткам «вагінальний масаж». У «Дослідженні істерії» Фрейд писав про випадок «Елізабет ван Р.», у якої ставався оргазм, як тільки Фрейд начебто, щоб перевірити її реакцію на біль, «натискав чи то щипав» її за ногу.