Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 60

У своїй опублікованій 1908 року праці «Цивілізована моральність сексу та нервозність сучасників», Фрейд розкритикував пуританізм усталених моральних норм статевого життя, таких як вимушена моногамія та сексуальна абстиненція, які так часто призводили до неврозу та садизму. Фрейд стверджував, що нестача сексу настільки ж дегенеративно впливає на рід людський, як і інбридинг, і що подальше придушення сексуальних інстинктів взагалі могло поставити під питання існування людства як раси загалом. «Ну не можу я повірити, — писав Фрейд, — що утримання від сексу сприяє формуванню енергійної самодостатньої людини-діяча чи то визначного мислителя, відважного першовідкривача та реформатора; набагато частіше його продуктом є “просто хороші” невдахи, що згодом губляться в натовпі». Фрейд запитував, чи вартує цивілізована моральність сексу того, що сама вимагає від нас? От за розвиток саме цього фундаментального запитання і взявся Райх.

Райхові здавалося, що таке ж пов’язане із нестачею сексу захворювання він виявив і у своїх пацієнтів, і, як Ґросс, прославляв тваринні інстинкти як панацею у таких випадках. Райх наслідував Фрейда у його погляді, що ядро закупореної сексуальної енергії було резервуаром, у котрому, перед тим, як виринути назовні, акумулюється невроз. Прийнявши гідравлічну Фрейдівську теорію лібідо, він почав вірити, що здорове статеве життя, сповнене оргазмів, — хоча б по одному на день, якщо можна, — шляхом постачання здорового потоку сексуальної енергії залишить такі симптоми без поживи, що так необхідна для їхнього розвитку (колишній лікар, а за сумісництвом вульгарний літератор-холостяк, Фрейдів товариш Артур Шніцлер вів у своєму щоденнику облік своїх оргазмів, подеколи вписуючи по вісім позицій за одну ніч, й згодом виводив загальний місячний баланс за формулою: кількість оргазмів поділена на кількість коханок; їхні оргазми той не лічив).

Однак на момент, коли Райх вперше завітає на Берґассе, 19, Фрейд уже поступово віддалятиметься від такої сексуально-радикальної моделі вирішення проблем, пов’язаних із психічним здоров’ям. Через рік після їхньої зустрічі, 1920 року, Фрейд видав друком своє есе «По ту сторону принципу задоволення», у якому Танатос вперше повстав проти Ероса, інстинкт смерті вперше зійшовся в битві з інстинктом сексу. Ця праця психоаналітика стала маркером рішучого відходу від ранніх переконань Фрейда щодо сексуального пригнічення. У тому есе автор відстоював думку, що прагнення насолоджуватися, кохати та жити завжди затінюється самогубною спонукою до агресії та смерті.

Фрейдова теорія тривожного неврозу розвивалася паралельно до зміни моделі його мислення. У своїй праці «Вступні лекції до психоаналізу» (1917) Фрейд висвітлює тривожний невроз, як подібний до істерії відросток сексуального пригнічення, посіяний невдоволеним лібідо, який — мов вино, що перетворюється в оцет, — шукає, куди б подіти свої градуси, знаходячи їм прихисток у пришвидшеному серцебитті та задишці, запамороченнях та нудоті. Проте уже тепер Фрейд запевняв усіх, що тривожний невроз — то радше причина, а не ефект сексуального пригнічення. «Тривожний невроз спричинювало не сексуальне пригнічення, — писав Фрейд у «Гальмуванні, симптомах та страху» (1926), — тривожний невроз передує пригніченню; саме він і веде до такого стану». Тепер Фрейд дотримувався думки, що сексуальне пригнічення — це не річ, яку, як запевнятиме Райх, можна просто скинути з себе, а найімовірніше — внутрішньо властива складова людської природи. Для Фрейда жалюгідність починалася зсередини; для Райха була продуктом світу зовнішнього. Мине тридцять років, перш ніж Райх у вигнанні, у Сполучених Штатах, де якраз розквітала епоха МакКарті, сприйме Фрейдове поняття «інстинкту смерті», а разом з ним й переконання в тому, що тривога завжди була тлом, на котрому розгортаються події життя.