Читать «Пригоди в оргазмотроні» онлайн - страница 56

Аналітики, як ото Ернест Джонс та Карл Абрагам, розвинули Фрейдове спостереження, продукуючи нові набори особистісних рис для представників оральних, анальних, фалічних та генітальних типів характеру. Існувала надія, що аналітик, озброєний переліком типів характеру, зможе одразу ж розпізнавати та розуміти вид та причини дефекту розвитку і відтак стане спроможним виправляти його набагато швидше. «Імпульсивний характер: Психоаналітичне дослідження еґо-патології» (1925) — перша книга Райха, що розповідала історії хвороб його особливо проблемних пацієнтів з Амбулаторії, була нічим іншим, як спробою автора зробити свій внесок у тодішньо-трендову характерологію; у книзі він доводив, що існує «єдина систематична теорія людського характеру… психічна ембріологія».

Виходячи з того, що Фрейд сприймав психосексуальний розвиток особистості як лінійну прогресію, логічною кульмінацією якої була доконана генітальність, ствердження того, що представники генітального типу характеру володіли рисами, що були відсутніми в інших типів, було неминучим. Згідно зі спостереженнями історика психоаналізу Натана Ґ. Гейла, генітальний тип характеру багато психоаналітиків трактували як «норму розвиткових досягнень людини». Особа, яка успішно подолала всі інші стадії, сягаючи верховенства генітальної, була здатною поєднувати в собі усе найкраще від її попередниць, відтак перетворюючись у взірець гармонійного людського характеру. Абрагам, пишучи про цей ідеальний тип, стверджував, що від оральної стадії представники генітальної зберігали «енергію, що вела вперед, анальна стадія залишала їм витривалість та завзятість; із джерел садистичних рис характеру [якими Фрейд називав як оральну, так і анальну] представники генітальної виносили енергію, що необхідна для боротьби за існування».

Райх, як і більшість аналітиків, дійшов до моменту самопереконання в тому, що встановлення верховенства генітального типу характеру над іншими — це єдина ціль, до якої повинна прагнути терапія. Проте аналітик надавав цьому досягненню рівних із оргазмом значень (якого його колишній пацієнт — офіціант-імпотент — був позбавлений). Він запевняв, що генітальні відхилення були найвагомішим симптомом неврозу. У своєму написаному 1924 року есе, що звалося «Про генітальність», Райх писав: «Вражає, що з-поміж двадцяти восьми чоловіків та чотирнадцяти жінок-невротиків, яких я лікував [серед яких «два випадки обсесивно-компульсивного неврозу, три випадки істерії… два випадки еритрофобії (боязнь зашарітися), заїка та психосексуальний гермафродит»], не було жодного пацієнта, у якого б не виявили симптомів імпотенції, фригідності або ж статевої рестрикції. Опитування, проведене серед декількох інших аналітиків, нічого не змінило у свідченнях». Райх вважав, що хвиля генітального задоволення, яку несе оргазм, проб’є застійні дамби людського пригнічення, яке він вбачав у цих пацієнтах, й пришвидшить довгий повільний процес аналізу, ведучи пацієнтів до доконаної генітальності коротшою стежкою.