Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 202
Жоель Діккер
Елеонора була молода красива білявка. Цікава деталь: вона була страшенно схожа на Нолу. В коробках знайшлося чимало інших жіночих портретів; усі ті жінки були біляві, всі картини датовано роками після нападу.
— Хто ці жінки? — запитав Ґегаловуд.
— Хтозна, — відказала Сілла. — Певне, просто плід Лютерової уяви.
І тоді ми натрапили на серію шкіців вугіллям. На одному я впізнав залу «Кларксу»; за шинквасом стояла гарна, але сумна дівчина. Схожість із Дженні було разюча, та я подумав, що це збіг, але, перевернувши аркуш, побачив на звороті напис: «
Я запитав:
— Звідки у вашого брата ця нав’язлива ідея — малювати самих білявок?
— Не знаю, — відповіла Сілла. — Їй-богу, не знаю…
І тоді Ґегаловуд, лагідно і водночас поважно дивлячись на неї, мовив:
— Пані Мітчелл, настала пора розповісти, чому ввечері 31 серпня 1975 року ваш батько сказав, що Лютер
Вона кивнула.
О дев’ятій ранку, поклавши слухавку після розмови з Елайджею Стерном, Джей Калеб зрозумів, що справи кепські.
Стерн сказав, що Лютер пішов у відпустку на невизначений термін. «Ви шукаєте Лютера? — здивувався він. — А його нема. Я думав, ви знаєте». — «Його нема? А де ж він? Учора ми чекали його на день народження сестри, та він не прийшов. Я дуже непокоюся. А що він конкретно вам сказав?» — «Сказав, що, можливо, більше не працюватиме в мене. Це було в п’ятницю». — «Не працюватиме у вас? Але чому?» — «Хтозна. Я думав, ви знаєте».
Не встигнувши покласти слухавку, Джей знову притис її до вуха, щоб зателефонувати в поліцію. Та чомусь не зробив цього. У нього було дивне передчуття. До кабінету ввійшла Надя, його дружина.
— Що сказав Стерн?
— Що Лютер у п’ятницю звільнився.
— Звільнився? Як це
Джей зітхнув. Безсонна ніч геть вимучила його.
— Не знаю, — відказав він. — Взагалі не розумію, що коїться. Зовсім… Я мушу його розшукати.
— А де ж його шукати?
Чоловік стенув плечима: він і гадки про це не мав.
— Залишайся тут, — звелів він Наді. — А що як він з’явиться. Я дзвонитиму тобі щогодини і про все розповідатиму.
Узяв ключі від свого «пікапа» і вирушив у дорогу, не знаючи до ладу, звідки розпочинати пошуки. Врешті вирішив навідатися в Конкорд. Місто він знав погано і їздив ним навмання. Кілька разів минав один і той же поліційний пост, хотів було зупинитися і попросити про допомогу, та щось його стримало. Врешті подався до Елайджі Стерна. Той кудись поїхав; слуга провів його до Лютерової кімнати. Джей сподівався, що син залишив записку, та нічого не знайшов.
У кімнаті панував лад: ні листа, ні якихось інших ознак, що свідчили б про від’їзд.
— Лютер вам щось казав? — запитав Джей у слуги, який стояв поруч.
— Ні. Мене два дні не було, та мені сказали, що Лютер якийсь час працювати не буде.
— Якийсь час? То він узяв відпустку чи звільнився?
— Не можу сказати.
Уся ця плутанина була дуже дивна. Джей упевнився, що сталося щось серйозне, адже його син не міг отак розчинитися, не сказавши жодного слова. Він покинув Стернів маєток і знову подався до міста. Зупинився біля якогось генделика, щоб зателефонувати дружині та бодай щось з’їсти. Надя сказала, що теж не має від Лютера звісток. За сніданком він переглянув газети: скрізь тільки й писали про події в Аврорі.
