Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 204

Тієї миті до кімнати ввійшла Сілла і почула батькові слова.

— Що це означає? — вигукнула вона. — Що Лютер накоїв?

Батько пояснив їй ситуацію і суворо звелів нікому не казати про цю історію. Ніхто не повинен був пов’язувати Лютерове ім’я з Нолою. Цілісінький наступний тиждень, шукаючи сина, він майже не бував удома: об’їздив увесь Мен, потім усеньке узбережжя від Канади до Массачусетса. Зазирав до найглухіших куточків, до озер, у курені, що їх так любив Лютер. Казав собі, що він може зачаївся там, переляканий, зацькований місцевою поліцією, мов дикий звір. Та ніде і близько не знайшов синових слідів. Щовечора він чекав, прислухався до щонайменшого шереху. І коли з поліції зателефонували і сповістили, що Лютер загинув, він замалим не зітхнув полегшено. І звелів Наді з Сіллою більше ніколи не згадувати цієї історії, щоб не заплямовувати пам’ять про сина.

*

Сілла закінчила розповідь, і Ґегаловуд запитав:

— На вашу думку, брат був причетний до викрадення Ноли?

— Він, сказати б, дуже дивно поводився з жінками… Любив їх малювати. Надто ж білявок. Знаю, що деколи малював їх у громадських місцях, потайки. Ніколи не розуміла, що йому в них так подобалося… Так, вважаю, в нього могло щось статися з тією дівчиною. Батько думав, що Лютер ошалів, почувши відмову, і вбив її. Коли зателефонували з поліції й сказали, що він загинув, батько довго плакав. І я чула, як він крізь сльози сказав: «Краще б він помер… Якби я його знайшов, то, певне, сам убив би, тільки б він не скінчив життя на електричному стільці».

Ґегаловуд схилив голову. Потім швидко оглянув Лютерові речі й дістав нотатник.

— Це почерк вашого брата?

— Ага, тут записано, як обрізати ружі… Він, крім усього іншого, доглядав у Стерна троянди. Не знаю, чому я зберегла його.

— Можна взяти?

— Взяти? Беріть. Але, боюся, ці нотатки навряд чи становлять інтерес для вашого розслідування. Я їх переглядала: це просто посібник з догляду за квітами.

Ґегаловуд кивнув.

— Розумієте, мені потрібно зробити експертизу почерку вашого брата.

11. В очікуванні Ноли

  — Маркусе, бийте по цій груші. Бийте так, наче від цього залежить ваше життя. Ви повинні боксувати, як ви пишете, і писати так, як боксуєте, ви повинні цілком викладатися, тому що кожен матч і кожна книжка можуть виявитися останніми.

Літо 2008 року видалося для Америки дуже спокійне. Бої довкола списку кандидатів у президенти скінчилися наприкінці червня, коли після домовленості в Монтані демократи висунули Барака Обаму; республіканці ж проголосували за Джона Маккейна ще в лютому. Тепер настала пора гуртувати прихильників: найближчі важливі події очікувалися тільки з кінця серпня, коли на з’їздах двох провідних і найдавніших партій країни мали офіційно затвердити своїх претендентів на Білий дім.

У той період затишшя перед виборчою бучею, що шаленітиме аж до Election day — дня виборів 4 листопада, вся преса накинулася на справу Гаррі Квеберта, зчинивши неабияку веремію в суспільстві. Воно поділилося на квебертистів і антиквебертистів, з’явилися прибічники теорії змови і ті, хто вважав звільнення під заставу результатом грошової оборудки з панотцем Келлерґаном. А відколи мої нотатки опинилися на сторінках газет, почали обговорювати і мою книжку; тільки й мови було про «нового Ґольдмана, що вийде восени». Щоб завадити виходу книжки, Елайджа Стерн подав позов про образу честі, гідності та ділової репутації, хоч ім’я його прямо і не згадувалося в нотатках. Девід Келлерґан теж шалено відбивався від обвинувачень у жорстокому поводженні з дочкою і теж хотів позиватися. У цій бучі радісно потирали руки двоє — Барнаскі та Рот.