Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 159

— Помохти тра?

— Далеко забіг… Здається, щось ушкодив собі.

— Шітайте. Я ваш підвежу.

— Пощастило, що зустрів вас, — мовив Гаррі, вмостившись на передньому сидінні. — А що ви робите в Аврорі о цій ранній порі?

Калеб не відповів; одвіз його до Гусячої бухти, не мовивши й слова. Висадивши Гаррі, поїхав назад, але не до Конкорда, а повернув ліворуч, до Аврори, і заїхав на вузький лісовий прослідок, що закінчувався глухим кутом. Заховавши авто за соснами, Калеб спритно промкнувся поміж деревами і зачаївся в хащах неподалік од дому Гаррі. Була за чверть сьома. Він сів, притулившись спиною до стовбура, і почав чекати.

Десь о дев’ятій ранку Нола прийшла до Гусячої бухти піклуватися про свого коханого.

13 серпня 1975 року

— Розумієте, пане Ешкрофте, я завжди так роблю, а потім гніваюся на себе.

— Як це відбувається?

— Хтозна. Воно саме з мене виривається, незалежно від мого бажання. Кортить, утерпіти не можу. Та мені від цього недобре. Ой, як недобре! Але втриматися не можу.

Лікар уважно глянув на Тамару Квінн і запитав:

— Ви здатні сказати людям, як ви до них ставитеся?

— Я… Ні. Ніколи не кажу.

— Чому?

— Вони й так знають.

— Ви певні цього?

— Авжеж!

— Звідки ж вони це знають, як ви їм не кажете?

Вона стенула плечима.

— Не знаю, пане лікарю…

— Ваша рідня знає, що ви до мене ходите?

— Ні. Ні… Я… це не їхнє діло.

Він кивнув.

— Знаєте, пані Квінн, вам треба записувати ваші відчуття. Це заспокоює. Інколи.

— Та я записую, все записую. Відколи ми з вами все обговорили, я записую в зошит і бережу його мов зіницю ока.

— Вам це допомагає?

— Не знаю. Авжеж, трохи. Здається.

— Продовжимо наступного тижня. Ваш час уже сплив.

Тамара Квінн підвелася, попрощалася з лікарем за руку і вийшла з кабінету.

14 серпня 1975 року

Була одинадцята година. Від самого ранку Нола друкувала на терасі в Гусячій бухті рукопис, а Гаррі сидів навпроти і працював, писав далі. «Добре! — вигукувала Нола з кожним наступним словом. — Ой, як добре!» Гаррі мовчки їй усміхався, відчуваючи, як його переповнює безмежне натхнення.

Стояла спека. Помітивши, що Гаррі нема чого пити, Нола на хвильку покинула терасу, щоб приготувати холодного чаю. Щойно вона сховалася в домі, як на терасу знадвору ввійшов гість — Елайджа Стерн.

— Гаррі Квеберте, ви занадто сумлінно працюєте! — голосно мовив Стерн.

Гаррі не чув, як він увійшов, тому аж підскочив від несподіванки і відразу страшенно запанікував: ніхто не повинен був побачити тут Нолу.

— Елайджа Стерн! — заволав він на всю горлянку, щоб Нола почула й не виходила з дому.

— Гаррі Квеберт! — ще гучніше викрикнув Стерн, не розуміючи, чому той так репетує. — Я дзвонив у двері, та ніхто не відчинив. Але авто на місці, тому я й подумав, що ви, либонь, на терасі, тож дозволив собі обійти дім.