Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 160

— І правильно зробили! — вигукнув Гаррі.

Стерн помітив аркуші в «ремінґтоні» по той бік столу.

— Ви і пишете, і водночас друкуєте? — зацікавлено запитав він.

— Так. Я… я працюю над декількома фрагментами відразу.

Стерн упав на стілець. Він спливав потом.

— Декілька сторінок одночасно? Ви геніальний письменник, Гаррі. Уявіть собі, я був у цих краях і вирішив навідатися до Аврори. Таке чудове містечко! Лишив авто на головній вулиці й пішов погуляти. І ноги самі занесли мене сюди. Либонь, звичка.

— Елайджо, цей дім… Він просто неймовірний. Казка.

— Дуже радий, що ви тут лишилися.

— Дякую вам за щедрість. Я дуже вам зобов’язаний.

— Не треба дякувати, нічим ви не зобов’язаний.

— Ось нехай у мене з’являться грошенята, то я цей дім придбаю.

— Тим краще, Гаррі, тим краще. Радий буду, якщо дім з вами оживе. Вибачте, заради бога, з мене піт котиться, і я вмираю зо спраги.

Гаррі занепокоєно зиркав до кухні, сподіваючись, що Нола їх чує і не з’явиться. Треба було хутчіш знайти як спекатися Стерна.

— Як на лихо, мені нема чого вам запропонувати, крім води…

Стерн зареготав.

— Не переймайтеся, друже… Я так і думав, що у вас удома нічим й ока запорошити. Оце мене і тривожить: писання добре діло, та глядіть, не занидійте тут! Вам давно пора одружитися, щоб хтось був поруч і про вас піклувався. Знаєте, а відвезіть мене до міста, поснідаємо і побалакаємо трохи. Якщо ви, звісно, не проти.

— Залюбки! — полегшено вигукнув Гаррі. — Чудово! З величезним задоволенням. Піду по ключі від авто.

Він увійшов у дім. І, проходячи повз кухню, помітив Нолу, яка сховалася під столом. Дівчина подарувала йому чарівну змовницьку усмішку і притулила пальчика до вуст. Він усміхнувся їй і повернувся на терасу до Стерна.

Вони сіли у «шевроле» і подалися до «Кларксу». Розташувавшись на терасі, замовили яєшню, грінки та млинчики. У Дженні аж очі засяяли, як вона угледіла Гаррі. Так давно його тут не було!

— Нехай йому всячина, — сказав Стерн. — Я й справді хотів трохи погуляти, аж опинився в Гусячій бухті. Наче запався у краєвид.

— Поміж Авророю і бухтою дуже гарне узбережжя, — погодився Гаррі. — Весь час милуюся ним.

— Ви часто там гуляєте?

— Майже щоранку. Бігаю. Чудовий спосіб розпочати день. Встаю вдосвіта, біжу, а сонце сходить. Неймовірні відчуття.

— То ви атлет, друже мій. Мені б вашу дисципліну.

— Не знаю, чи атлет я. Позавчора, наприклад, коли вже хотів було повертатися додому, мене скрутила страшенна судома. З місця не міг рушити. Дякувати богові, зустрів вашого водія, і він люб’язно підвіз мене додому.

Стерн силувано всміхнувся.

— Лютер позавчора вранці був тут? — запитав він.

Розмову урвала Дженні: вона принесла їм іще кави і відразу ж пішла.

— Так, — відказав Гаррі. — Я сам здивувався, побачивши його в Аврорі так рано. Він десь тут мешкає неподалік?

Стерн спробував ухилитись од відповіді:

— Ні, в моєму маєтку. У мене є флігель для прислуги. Та він любить цю місцину. Мушу сказати, Аврора у промінні вранішнього сонця — розкішне видовище.