Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 161
Жоель Діккер
— Здається, ви мені казали, що він подбає про троянди у Гусячій бухті? Я жодного разу його не бачив…
— Але ж кущі так само гарні, правда? Він працює непомітно…
— Але я дуже часто буваю вдома… Майже весь час.
— Лютер страшенно скромна людина.
— Постійно думаю: що ж із ним сталося? Він так дивно говорить…
— Біда. Давня історія. Знаєте, він дуже добрий чоловік… На вигляд, звісно, страшненький, та душа в нього прекрасна.
— Не сумніваюся.
Дженні знову підійшла, щоб долити кави, та вони ще й не торкалися до неї. Вона поправила серветницю, наповнила сільничку і поміняла пляшку з кетчупом. Усміхнулася Стернові, махнула рукою Гаррі й подалася в кухню.
— Як ваша книжка? Пишеться? — запитав Стерн.
— Ще й як! Ще раз дякую, що дозволили мені лишитися. У мене просто приплив натхнення.
— Приплив натхнення у вас переважно через цю дівчину, — всміхнувся Стерн.
— Прошу? — мало не захлинувся Гаррі.
— Я великий мастак угадувати такі речі. Ви спите з нею, так?
— Я… що?
— Та не кривіться так, друже мій. Що ж тут поганого? Ви ж спите з цією Дженні, кельнеркою, так? Бо щойно ми сюди прийшли, вона поводиться так, начебто один із нас точно з нею спить. Оскільки це не я, то, напевне, таки ви! Ха-ха-ха! Схвалюю. Гарна дівчинка. Бачите, який я проникливий.
Квеберт полегшено хихотнув.
— У нас із Дженні нічого нема, — пояснив він. — Просто пофліртували трохи, та й годі. Вона гарна дівчина, та, правду кажучи, мені з нею нуднувато… Хотілось би знайти таку, щоб нестямно у неї закохатися. Особливу дівчину… Не таку, як усі…
— То я спокійний за вас. Ви знайдете свою перлину, ту, що будете з нею щасливі.
Поки Гаррі й Стерн снідали, Нола під палючим сонцем поверталася додому по шосе номер один, тягнучи свій «ремінгтон». Ззаду під’їхало авто і зупинилося біля неї. За кермом сидів Пратт.
— Куди це ти з машинкою? — запитав він.
— Додому.
— Пішки? Звідки це ти плентаєшся? Добре, не має значення: сідай, підвезу.
— Дякую, пане Пратте, я пішки.
— Не сміши мене. Спека така, сказитися можна.
— Ні, дякую.
У Праттовому голосі задзвеніла криця.
— Чому не хочеш, щоб я тебе підвіз? Сідай, кажу тобі! Ану сідай!
Нола нарешті послухалася, і Пратт посадив її біля себе, на передньому сидінні. Але до міста він не поїхав. Авто розвернулося і рушило у зворотному напрямку.
— Куди ми? Аврора з іншого боку.
— Не хвилюйся, дівчинко. Хочу тобі показати щось гарнюнє. Ти ж не боїшся, ні? Покажу тобі гай, красиву місцинку. Хочеш поглянути на мальовничу місцинку, еге ж? Красиві місцини всі люблять.
Більше Нола і слова не промовила. Авто дісталося до Сайд-Кріку, звернуло на просіку і спинилося за деревами. І тоді начальник поліції розстебнув пасок, потім ширінку й, нагнувши Нолину голову, звелів їй робити те, що так добре зробила вона у нього в кабінеті.
О восьмій ранку Луїза Келлерґан увійшла до Нолиної кімнати. Донька сиділа на ліжку в спідній білизні й чекала. День таки настав. Вона знала. Луїза дивилася на неї з ніжною усмішкою.
— Ноло, ти знаєш, чому я це роблю…
— Так, мамо.
— Це для твого ж добра. Щоб ти потрапила до раю. Ти ж хочеш стати янголятком, правда?
