Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 157
Жоель Діккер
— Що?
— Дякую тобі.
— За що, Гаррі?
— Та за все. Я… я нарешті пишу книжку. І це лише завдяки тобі.
— Любий Гаррі, мені в житті потрібно тільки одне: піклуватися про вас, бути завжди поруч із вами, допомагати вам писати книжки, створити з вами сім’ю. Уявіть лишень, які ми будемо щасливі разом! Скільки дітей ви хочете, Гаррі?
— Та хоча б троє!
— Авжеж! І навіть четверо! Два хлопчики і дві дівчинки, щоб не було зайвих суперечок. Я хочу стати пані Квеберт. І пишатися своїм чоловіком більше за всіх на світі!
Вона пішла. Дісталася шляхом із Гусячої бухти до шосе номер один. І знову не помітила тіні, що зачаїлася в чагарях і стежила за нею.
За півгодини дійшла до міста. Цей шлях вона проходила двічі на день. В Аврорі звернула на головну вулицю і дісталася до скверу, де домовилася зустрітися з Ненсі Геттевей.
— Чому в сквері, а не на пляжі? — заскиглила Ненсі, вгледівши її. — Така спека!
— У мене сьогодні ввечері побачення…
— Що? Ні, тільки не кажи, що ти сьогодні знов їдеш до Стерна!
— Не промовляй цього імені!
— Ти попросила мене прийти, щоб мати алібі?
— Ох, прошу, прикрий мене…
— Та я тільки те й роблю, що прикриваю тебе!
— Ну ще раз. Лише один раз. Будь ласка.
— Не їдь туди! — благально вигукнула Ненсі. — Не їдь до того дядька, пора це все припинити! Мені страшно за тебе. Що ви там із ним робите? Кохаєтеся, так? Правда?
Нола заспокійливо і лагідно відказала:
— Не хвилюйся, Ненсі. Головне, не потерпай за мене. Ти ж мене прикриєш, так? Пообіцяй, що прикриєш. Ти ж знаєш, що буває, коли виявляють мою брехню. Знаєш, що зроблять зі мною вдома…
Ненсі покірно зітхнула.
— Гаразд. Сидітиму тут, аж доки ти повернешся. Тільки не пізніш, як о пів на сьому, бо мама сваритиметься.
— Домовилися. А як спитають, що ми робили, що ти скажеш?
— Ми сиділи тут і пробазікали до самісінького вечора, — пропищала Ненсі ляльковим голосом. І жалібно вигукнула: — Ох і набридло ж мені через тебе брехати! Нащо ти це робиш?
— Бо я кохаю його! Я так його люблю! Я на все ладна заради нього!
— Ох, так гидко… Навіть думати про це не хочу.
Блакитний «мустанґ» звернув на вулицю, що прилягала до скверу, і спинився на узбіччі. Нола помітила його.
— Ось він, — сказала вона. — Я побігла. Бувай, Ненсі. Дякую, ти справжня подруга.
Вона швидко пішла до авто і сіла в нього. «Добридень, Лютере», — привіталася з водієм, вмощуючись на задньому сидінні. Автівка відразу ж рушила і зникла з очей. Ніхто, крім Ненсі, не бачив цієї дивної сцени.
За годину «мустанґ» вкотився на подвір’я маєтку Елайджі Стерна в Конкорді. Лютер провів дівчину в дім. Як пройти до кімнати вона вже й сама знала.
— Роздягайся, — лагідно сказав він. — Я повідомлю пана Стерна, що ти приїхала.
Щоранку, відколи вони повернулися з Мартас-Віньярду, відтоді як до нього повернулося натхнення, Гаррі вставав удосвіта і, перш ніж узятися до праці, вибирався побігати.
Щоранку добігав до Аврори. І тепер, як і завжди о цій порі, зупинився коло пристані для яхт, щоб повідтискатися. Ще не було й шостої. Місто спало. Він оддалік обійшов «Кларкс»: шинок саме мав відчинитися, а йому не хотілося зустрітися з Дженні. Вона чудова дівчина і не заслуговує на таке його ставлення. Якусь хвилю постояв, милуючись океаном, осяяним неймовірними світанковими барвами. І здригнувся, почувши, як його окликнули на ім’я.
