Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 137
Жоель Діккер
Стерн також розповів, що вперше пішов на бал в Аврорі ще хлопчиськом, вперше тут закохався і що тепер раз на рік приїздить сюди згадати дитинство.
Вони викурили ще по цигарці й сіли на кам’яну лаву.
— То над чим ви зараз працюєте, Гаррі?
— Пишу роман про кохання… Радше намагаюся. Знаєте, тут усі вважають, ніби я великий письменник, але це непорозуміння.
Гаррі відчув, що Стерна непросто обманути. Той відказав:
— Тутешній люд такий вразливий. Ось хоча б оцей бал: він перетворився на таку нудоту… Отже, роман про кохання?
— Так.
— Багато написали?
— Правду кажучи, він мені не йде.
— Розумію. Для письменника це лихо. Прикро?
— Та звісно.
— Ви закоханий?
— Чому ви запитуєте?
— Бо допитливий. Мені стало цікаво, чи треба бути закоханим, щоб писати романи про кохання. Хай там як, я дуже шаную письменників. Може, тому що сам хотів би бути письменником. Або просто митцем, у широкому сенсі. Страшенно люблю мистецтво. Та, як на лихо, в мене нема ніякого мистецького хисту. Як зветься ваш роман?
— Поки що не знаю.
— А що за історія кохання?
— Історія забороненого кохання.
— Здається, це справді цікаво, — сказав Стерн. — Нам треба буде якось зустрітися ще.
О пів на десяту, після десерту, Емі Пратт оголосила про початок лотереї; ведучим, як і щороку, був її чоловік. Мало не ковтаючи мікрофон, Пратт тягнув номери. Призи були переважно дешеві, від місцевих торгових фірм, але розіграш першого призу здійняв страшенний переполох: ішлося про тижневу путівку в розкішний готель на Мартас-Віньярді, на дві особи, з урахуванням усіх послуг.
— Хвилинку уваги, будь ласка! — волав Пратт. — Перший приз виграв… увага… номер 1385!
На мить запала тиша; потім Гаррі, усвідомивши раптом, що це номер одного з його квитків, приголомшено підвівся з місця. Його негайно вшанували громом оплесків; гості обступили його, привітання сипалися зусібіч. До самого кінця вечора всі дивилися тільки на нього: він був центром Усесвіту.
Та він не дивився ні на кого, адже центр його Всесвіту спав у маленькій лікарняній палаті, за п’ятнадцять миль звідси.
Покидаючи бал о другій годині ночі, Гаррі зіткнувся з Елайджею Стерном; той теж збирався додому.
— Головний приз у лотереї, — всміхнувся Стерн. — Щастить вам, мушу сказати.
— Так… І, уявіть собі, я мало не відмовився купувати квитки.
— Може, підвезти вас додому? — запитав Стерн.
— Дякую, Елайджо, я на авто.
Вони разом дійшли до паркувального майданчика. Чорний «седан» очікував Стерна, біля нього курив якийсь чолов’яга. Стерн кивнув на нього і сказав:
— Гаррі, хочу вас познайомити з моєю довіреною особою. Це виняткова людина. І, якщо ви не проти, я пошлю його до Гусячої бухти впорядкувати троянди. Їх незабаром треба обрізати, а він дуже хороший садівник, на відміну від тих невмійків, яких надсилає агенція з нерухомості і які торік погубили мені всі квіти.