Читать «Правда про справу Гаррі Квеберта» онлайн - страница 139

— А щоб тобі, Ноло! Чому ти хотіла вмерти?

— Річ не в тому, що хочеться вмерти, — відказала Нола, — а в тому, що не хочеться жити.

— Але ж ти пам’ятаєш той день на березі, після концерту? Ти тоді сказала, щоб я не хвилювався, бо ти зі мною! Як ти можеш бути зі мною, якщо помреш?

— Я знаю, Гаррі. Вибачте. Я прошу пробачення у вас.

І вона стала перед ним навколішки, перепрошуючи, на тому самому березі, де вони зустрілися і покохали одне одного з першого погляду. Знову попросила:

— Візьміть мене з собою, Гаррі. Візьміть мене на Мартас-Віньярд. Візьміть мене з собою, і ми будемо вічно кохати одне одного.

Він пообіцяв, адже був такий піднесений. Та згодом, дивлячись, як вона прямує дорогою з Гусячої бухти додому, подумав, що не може взяти її. Це неможливо. Хтось уже знав про них; якщо вони поїдуть разом, дізнається все місто. І тоді його кинуть за ґрати. Він не міг узяти її з собою, і якщо вона знову попросить, він відкладе ту заборонену мандрівку. Навіки відкладе.

Наступного дня він уперше за довгий час пішов у «Кларкс». Як завжди, клієнтів обслуговувала Дженні. Угледівши Гаррі, вона зашарілася з утіхи: він повернувся! Через той бал? Може, він ревнує її до Тревіса? Може, хоче запросити її на Мартас-Віньярд? Якщо поїде без неї, значить, не кохає її. Дженні так непокоїло це питання, що вона поставила його Гаррі, не встигнувши навіть узяти замовлення.

— З ким поїдете на Мартас-Віньярд, Гаррі?

— Хтозна. Либонь, ні з ким. Може, просто постараюся написати якомога більше.

Вона скривилася.

— У таку чудову мандрівку, і сам? Даремно згаєте час!

У душі сподівалася, що він скаже: «Твоя правда, Дженні, любове моя, їдьмо разом, будемо цілуватися, як сідатиме сонце». Та він тільки сказав: «Каву, будь ласка». І Дженні, рабиня, послухалася. Тієї миті з кабінету в глибині зали вийшла Тамара Квінн; вона підбивала баланс. Угледівши Гаррі за його столиком, кинулася до нього і, не вітаючись, розлючено й гірко заявила:

— Я підбиваю баланс. Ми більше не обслуговуємо вас у кредит, пане Квеберте.

— Розумію, — вимовив Гаррі, бо не хотів скандалу. — Мені дуже шкода, що не скористався вашим запрошенням минулої неділі… Я…

— Ваші вибачення мене не цікавлять. Я отримала ваші квіти і викинула їх у смітник. Прошу погасити заборгованість до кінця тижня.

— Неодмінно. Дайте мені рахунок, і я негайно заплачу.

Вона принесла йому детальний рахунок, і він мало не задихнувся: виявилося, він винен понад п’ятсот доларів. Він витрачав, не рахуючи: п’ять сотень на їжу й пиво, п’ятсот доларів на вітер, просто, щоб побути біля Ноли. Наступного ранку ще й прийшов лист із агенції нерухомості. Він уже оплатив половину свого перебування в Гусячій бухті, тобто до кінця червня. У листі йшлося, що за оренду до вересня йому треба заплатити тисячу доларів і що, згідно з домовленістю, цю суму знімуть із його рахунка. Та в нього не було тієї тисячі доларів. У нього геть не було грошей. Через той борг «Кларксу» у нього не лишилося й цента. Йому більше не було чим платити за оренду такого маєтку. Він більше не міг тут залишатися. Що робити? Телефонувати Елайджі Стерну і пояснювати ситуацію? А навіщо? Він так і не написав великого роману, як розраховував, він просто самозванець, та й годі.